|
Вірю у невипадковість подій і логіку, яка керує тією невипадковістю. Вірю, що з одного сюжету може утворитися декілька – і навпаки.
Вірю у небесну карету, що на неї чекають роками, та гелікоптери, які здійснюють вертикальну посадку.
Вірю, що людина має сім тіл, утворених вібрацією певної частоти та щільності, вірю у магічність числа сім. У цьому сенсі міг би услід за Борисом Гребенщиковим повторити: «Я матеріаліст, але у більш широкому значенні цього слова»...
1. Колись давно у Коростишеві, святкуючи Івана Купала, люди зійшлися на мосту. Перехилившись через поруччя, спостерігали як унизу пропливають вінки. Поруччя не витримало навантаження, чоловіки та жінки попадали у річку Тетерів. Багато загинуло...
Ми з сестрою сиділи у колясці, що її везли батьки, а вдалечині, біля мосту метушилися і голосили люди. Коляска зупинилась напроти вулиці, котра провадила на долину і один з провулків якої звертав наліво - до школи № 4 для розумово відсталих дітей. Тією вулицею ми їздили, ходили до тітки Антоніни та дядька Григорія.
2. 2010 року я написав роман «Коростишівський Платонов». Головний герой книжки Вася Місяць навчається у школі № 4 і живе на долині. Якось на міст у Місяцевому Коростишеві впала з неба гігантська символічна рибина, зруйнувала залізобетонні опори - і реальність для Васі впевнено зійшлась із вічністю.
...У моєму дворі жило кілька пацанів, які навчалися в Четвертій школі. Один із них - Олег, якого ми дражнили Пульпою. Старший за мене на кілька років, Пульпа давно помер. Був двічі одружений, пив. Коли я приїжджав у Коростишів, він, не стукаючи, відкривав двері й запитував у моєї мами: «Що, тьоть Ніно, Саша приїхав?» Інколи мама нашвидкуруч накривала стіл. Ми випивали по п´ять грамів і, сміючись, згадували один і той самий епізод: річка Тетерів, ми купаємось, компанія велика, Олег пірнув - і течія забрала труси, а ми ще й одежу його на березі сховали. Малим я не здогадувався, що одежа Олегові не буде потрібна...
3. 29 жовтня 2011 року у Білій Церкві відбувся концерт «Зустріч у Полонному» ансамблю сучасної музики САТ. Полонне - станція посередині між Білою Церквою і Луцьком. САТ - це двоє людей: я і Михайло Стрельніков. Я граю на баяні, Михайло - на гітарі, я живу у Луцьку, Михайло - у Білій Церкві. Разом ми граємо двадцять п´ять років - імпровізаційну музику.
Через кілька днів після концерту він зателефонував:
- Слухай історію... Дружина пішла в гості до племінниці, а її чоловік - народився у Полонному! Дружина каже: «Недавно у Білій Церкві відбувся концерт - "Зустріч у Полонному"». Але чоловік від збігу не кайфонув: мабуть, занадто молодий.
4. 21 листопада 2011 року читаю в Інтернеті...
«9 вересня Борис Гребенщиков спеціально прилетів до Коростишева, щоб відвідати інтернат, поспілкуватися з дітьми і зіграти для них короткий акустичний сет».
І далі...
«14 жовтня в Національному академічному театрі опери та балету відбудеться єдиний в Україні виступ Бориса Гребенщикова і групи "Акваріум" у розширеному інтернаціональному складі. 18 музикантів з різних країн світу зіграють унікальну програму з класичних творів "Акваріума" та композицій, написаних для нового альбому. Зібрані кошти буде направлено Коростишівській спецшколі-інтернату для дітей із психічними відхиленнями».
Теперішня Коростишівська спецшкола-інтернат для дітей із психічними відхиленнями - це колишня Коростишівська школа № 4.
У тому ж таки Інтернеті знайшов світлини, зроблені фотографом прес-служби «Акваріума». На одній - Гребенщиков виходить із гелікоптера, що приземлився на гранітних пагорбах (колись я був у захваті від Симфонії № 9 «З Нового Світу» Антоніна Дворжака, в якій за головну тему узято спірічуелс «З неба злети, карето!»). На другій - легендарний співак в оточенні дітей, одягнутих у джинсові костюмчики, крокує тією вулицею, якою я не раз ходив на долину до - нині покійних - тітки Антоніни і дядька Григорія.
Тією ж вулицею бігав у школу письменник Вася Місяць, який написав автобіографічну книгу про Андрія Платонова.
5. Розмістив посилання про виступ Гребенщикова у Фейсбуці.
М. Стрельнікову, висловлюючись мовою соціальних мереж, повідомлення сподобалося. Коли подзвонив йому, він запитав:
- Не можеш відійти від враження?
- Не можу... Зіграли про Полонне - з´явилась людина з Полонного. Написав про школу № 4 - прилетів Гребенщиков. Розумію, що він прилетів з іншої причини, але у будь-якому разі це означає, що придумане матеріалізується. Чи це не найвища форма існування?..
6. Увечері розповів про Полонне, Гребенщикова та дворжаківську карету Василеві Слапчуку.
Василь:
- Інтернатів багато. Треба ж було йому вибрати саме Коростишівський. Так можна почати писати продовження - новий роман... Знаєш, у Форстера є новела про карету - «Нічний омнібус».
Наступного дня ми відшукали у величезній Василевій бібліотеці книжку вибраних творів Едварда Моргана Форстера.
У новелі розповідається про хлопчика, який бачив те, чого не бачили дорослі. Він жив у своєму світі - разом із Гомером, Шекспіром, Кітсом, Шеллі, Діккенсом, серед героїв їхніх творів. А ще хлопчик мандрував над горами, ріками, райдугами - в омнібусі, який, наче згадана карета, спускався з неба.
7. 24 листопада потелефонував у Коростишів до свого кума Миколи Шалімова. Поговорили про сім´ю, дітей. Сказав йому, що в збірці, котра має вийти у видавництві «Ярославів Вал», надрукують моє оповідання «Айва і Стівенсон». У ньому згадується, як ми з Миколою, прогулюючи уроки, відстоювали у книгарні довжелезні черги за новими книжками. Це тоді я придбав свою першу книжку прози Андрія Платонова - у синьому коленкорі.
На завершення бесіди я запитав кума, чи знає він, що у вересні до Коростишева прилітав Гребенщиков.
Миколі - а ми рок-музику вподобали з дитинства - аж мову відібрало:
- Гребень? Боб? БГ? У Коростишеві?.. А мені знайомий, який працює в Четвертій школі, каже: «У нас виступав якийсь лисий із борідкою. Бренькав на гітарі. Йому подарували термоса за півтори тисячі гривень - такого, що на пояс можна вчепити. Краще б нам премію дали!»... Знаєш, Саня, знайомий - не такий уже й молодий, а, бачиш, Гребенщикова не знає! Я пішов би на концерт, було б про що дітям розповідати...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2012/12/23/115400.html
|
