Збірка есеїв польського філософа Лєшека Колаковського «Похвала неконсеквентності» вийшла друком у видавництві «Грані-Т».
Упорядником книги виступив український історик і публіцист, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак, а до її виходу доклали зусиль українські і польські інтелектуали Роман Шпорлюк, Адам Міхнік, Збіґнєв Ментцель і Анджей Менцвель.
Попри те, що Колаковський є, на думку Ярослава Грицака, одним із найбільших мислителів нашого часу, його мало знають в Україні. Тож метою випуску збірки було «заразити лінивого українського читача Колаковським». До неї було дібрано найкоротші й найсмішніші есеї польсокого філософа. «Це як смак доброго вина, - сказав Ярослав Грицак на презентації книги у львівському кафе-книгарні "Кабінет". - Той, хто раз його почує, надалі весь час шукатиме».
Лєшек Колаковський, філософ із марксистськими переконаннями, долучився до створення руху «Солідарність», був другом Папи Івана Павла ІІ і зрештою став одним із найбільших християнських мислителів Європи ХХ століття. Він проголосив ідею неможливості життя без Христа, хоча остаточної певності в тому, що його навернення було щирим, так ніколи й не було. Вперше побувавши в СРСР, він сказав: «розумію, як насправді виглядають ідіоти». Колаковський не боявся бути непослідовним, усвідомлював, що людські ідеї є недосконалими, і вважав це чи не найбільшою їхньою перевагою: «Нашим щастям є неконсеквентність, а тим, що нас охороняє - сміх».
«Тільки на досвіді поразки, її переосмисленні можна збудувати щось вартісне, - коментує Ярослав Грицак. - Поразкою Колаковського був марксизм. Усі -ізми є за своєю суттю дуже модерними ідеологіями, й Колаковський доводить нам, що доводити до кінця кожен -ізм є -азмом. Українцям не вистачає іронічності у ставленні до себе». Постійне відчуття власної правоти, яке супроводжує українців - наслідок страждань, що їх зазнав наш народ під час другої світової війни, - не дає нам побачити себе збоку і змушує весь час бути серйозними. «З цим треба щось робити. Ми мусимо сміятися. Коли ми сміємося, ми стаємо Божі», - саме цей урок Лєшека Колаковського пан Грицак називає чи не найважливішим для України. Якщо прізвище автора «Похвали неконсеквентності» вимовити в присутності поляка, реакцією, скоріш за все, буде усмішка.
Покоління, до якого належать Лєшек Колаковський, Чеслав Мілош, Вітольд Ґомбровіч та Іван Павло ІІ, сформувалось у специфічних історичних умовах Польщі. Ця країна ніколи не була закритою зоною, як Україна за часів радянської влади, й горнулась до Західної Європи. «Польські історики, для прикладу, тисячі разів їздили у відрядження в Париж, і лише лічені рази до Москви, - пояснює Ярослав Грицак. - А скільки українських істориків у 70-х і 80-х роках могли поїхати далі Варшави?». Тож із поколінням Колаковського Польщі, на думку упорядника «Похвали неконсеквентності», дуже пощастило.
Коли в середині 70-х видавалось, що влада комуністів у Польщі буде вічна, Колаковський написав свій есей «Про надію в часи безнадії», у якому змалював перспективи опозиції «між нічим і нічим». Цей есей Ярослав Грицак називає актуальним сьогодні для України, коли опозиціях, хоча й має моральну перевагу, одначе не має візії майбутнього й не готова робити домашнє завдання, переосмислюючи свої поразки. Тому книга Колаковського для українців - шанс отримати свою надію в часи безнадії.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/pesentation/2012/12/07/112141.html
|
