На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменник та мандрівник Артем Чапай.
- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
- Зараз читаю «Записки мисливця» Тургенєва, але порівняно з Чеховим, наприклад, дещо розчаровує. На відміну від чеховського персонажа Тригоріна, який «писав добре, але гірше, ніж Тургенєв», сам Чехов пише краще за Тургенєва. Там, де Чехов би закінчив на сильному місці, Тургенєв додає непотрібні епілоги.
Доти читав кілька повістей Гайнріха Бьолля. Особливо сподобалося «Поїзд прибув за розкладом» — там герой весь час думає про ті місця, де я народився.
Курт Воннегут «Ф окус-покус». Гідне Воннегута, хоча нижче я згадую твори, які сподобалися ще більше.
Гюнтер Грасс «Жерстяний барабан» — не моє, але дивовижно затягує.
Стругацькі «Кульгава доля» дуже сильне, а от їхня суто-фантастика типу «Хвилі гасять вітер» — не для мене.
Пробував читати кілька українських сучасних бестселерів, але жоден не пішов. Найкращим з українського, що читав за останній рік, лишається «Хронос» Тараса Антиповича.
- Як обираєте книжки для читання?
- Думаю, обираю, як і всі. На відміну від фільмів, де хороші швидко закінчуються, з книжками річ така, що чим більше читаєш, тим більше хороших залишається. Там посилання на попередника, там у статті на вікіпедії дивишся гіперлінк, і т.д.
Якщо новий для мене автор чи автор, якого я не читав ще зі шкільних часів — переважно починаю з найвідомішого. Якщо йде — читаю його далі.
Дуже часто замість читати нове, перечитую певні твори по другому, третьому й далі разах. Здається, рекорд — «Сто років самотності», які я читав у школі в російському, пізніше в англійському перекладі, а далі — в оригіналі. В сумі вже, мабуть, разів десять.
- Що можете порадити для читання іншим?
- А от поради окремих людей щодо «що читати», як правило, для мене не спрацьовують. Смаки у всіх різні. Але раз ви вже питаєте, то:
Курт Воннеут. Якось один нардеп сказав, що це «про пошуки бога» — смішно, бо Воннегут себе прямо у творах називає «атеїст і соціаліст». Найвідоміше, з чого починають — мабуть, «Бійня номер 5». Із менш відомого мені найбільше сподобалося Jailbird (не знаю, чи перекладене — я переклав би «Зек») та «Галапагос». Одне — про економічну (не)справедливість, інше — про еволюцію. Все в його дусі: чорний гумор та дика фантазія.
Чехов. Щоб дізнатися, чи це ваше, можна почати із короткого: «Мужики», «Спати хочеться», «Єгер», «Дама з собачкою», «Степ». Радив би читати тільки те, що написане після 1890 року, коли Чехов перестав позиціонуватися як «гуморист».
Чарльз Буковскі. Я читав тільки прозу, бо вірші англійською не відчуваю, а в перекладі не визнаю. Особливо раджу читати його в моменти, коли здається, що тобі ой як важко живеться. Почати можна з коротких оповідань — одні від Буковскі зразу в захваті, інші відразу ненавидять, і тут уже нічого не поробиш.
«1984» та «Ферму тварин» Оруелла варто перечитати ще раз, пам’ятаючи, що сам Оруелл був лівим і писав з соціалістичних позицій. І не заплющуючи очі на те, що пише Оруелл. Скажімо, «Ферма тварин» закінчується тим, що свиням кажуть «у вас є нижчі тварини, як у нас — капіталістів-людей — є нижчі класи».
Окремі речі Керуака. Крім «На дорозі» — наприклад, «Підземні». Я не міг відірватися.
«Над прірвою в житі» Селінджера стала першою книжкою, яку я читав усю ніч — тоді ще ховаючись від батьків під столом з настільною лампою :) А задали у школі — хто б міг подумати.
«Фієста» і «Прощавай, зброє» Хемінгуея.
Звісно, «Сто років самотності» Маркеса, якщо раптом хто не читав.
А з маловідомого у нас — «Смерть Артеміо Круса» Карлоса Фуентеса. Про те, як колишній мексиканський революціонер стає мільйонером і загниває. Здається, був переклад російською, щодо української не знаю.
Думаю, поки досить — аби хтось із людей, які прочитають ці «поради», відкрив для себе хоч одного зі згаданих авторів — і то прекрасно.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/that to read/2012/12/04/090500.html
|
