Степан Процюк. Інфекція / Жертвопринесення / Тотем . - Івано-Франківськ: «Тіповіт», 2012. - 562 с.
Подібно до того,як літературний побут висміюється обивателями,так само і обивательський - у літературноосвічених людей.
Секст Емпірик
Три романи із «психіатричної тетралогії» вийшли під однією обкладинкою у видавництві «Тіповіт»: «Інфекція», «Жертвопринесення», «Тотем». З одного боку, це свідчить про завершеність певних семантичних вібрацій. З іншого - про те, що треба починати розмову спочатку.
Юрій Андрухович у передмові «Сотворіння трикутника» до збірки літгурту «Нова дегенерація» так починає розмову про Степана Процюка: «Процюк володіє хаосом. Хаос володіє Процюком. Вони змагаються на рівних». Щоправда, йдеться про період написання поезій. Але твердження виявилося досить вдалим, якщо взяти до уваги те, що література - площина з неймовірною кількістю точок зору, а окрім того - дві точки творять пряму. Проведемо прямий кут на такий горизонт прочитання текстів Степана Процюка і подивимося, які грані відкриються.
«Занадто людське в людині» - як на мене, один із концептів прози Степана Процюка, зокрема «психіатричної тетралогії». Ця ожеледь «занадто людського» проступає у трьох вимірах буття людини: соціальному, особистісному (у даному випадку - психологічному) та, як не дивно - національному (а це поняття реалізується не лише як соціальна спільність, а як антиномія - позасоціальне і надсоціальне явище). Химерне плетиво різних сфер - це особливість прози Степана Процюка у плані організації художнього тексту. У плані змісту - це боротьба із Хаосом обивательського, мистецького, національного та особистісного буття.
«Інфекція»- переплетення сфери національного і психологічного. Це поки що найсерйозніша книга, що намагається окреслити притаманні лише українцеві типові істерії в контексті розбудови (?) незалежної держави. Сава Чорнокрил, Кирило Орленко, Назар і Остап Кисільчуки - це репрезентанти драми нереалізованої особистості. З цієї площини можемо розглянути процес самореалізації як живу вакцинацію. У цьому випадку, ослабленим мікроорганізмом є недодержава з усією її абсурдністю:
«Нема навколо України, тільки гидотна пародія. І така самотність і закинутість, Боже; всі знайомі, наче кроти, риються у пошуках заробітку. Іноді здається, що усі навколо втратили останки гідності; тільки різномасті корпорації шакалів, вовкулак і єлейних упирів сновигають рідною землею».
І, що не дивно, герої не можуть пройти етап вакцинації «чужою Україною», їхні імунітети залишаються невиробленими. Проте в цьому романі є і риси ідеалізму - Назар Кисільчук стає персонажем, який вказує реципієнтові на альтернативний шлях, хоч і романтизований. Таким чином, «Інфекція», попри усі свої гострі кути і нерівності, - це відлік опанування Процюком Хаосу і безсенсовості буття.
Щодо «Жертвопринесення» уже існує своє жанрове визначення: «філологічний роман». І направду, літературне осердя роману заслуговує на таке визначення. Але я б волів розглядати «літературоцентризм» не як самоціль, а як вуздечку в приборканні Хаосу мистецького і обивательського.
Максим Іщенко - головний герой роману - поет із Мічурівки. Тут присутні як завищені вимоги до життя та суспільства, нарцисизм, антигероїзм митця так і чисто міщанські мотиви «життя теперішнім днем», заробляння грошей і т. ін. А момент еквілібристики - ідеалістичне самозречення для Мистецтва - це теж момент опанування Хаосу, щоправда, радикальний:
«Тільки безперервне жертвопринесення Царівні, схима та аскеза, одержимість та відстороненість дають шанс жагучого і смертельного поцілунку її фараонської сандалії. І це неможливо прорахувати чи запланувати, цим треба жити, будучи готовим до самітництва і відреченості. Такий стан можна порівняти хіба що з чернецтвом та ісусопоклонінням».
Таким чином, викриття «битої карти» літературного і обивательського - поєднання сфер мистецького та соціального і правдива фотографія їхнього перетину через лінзу психоаналітичного письма - ось, на мою думку, коротка характеристика роману «Жертвопринесення».
Діалектика сфер національного і психологічного (чи радше психопатологічного) рухає романом «Тотем». Через непримиренність із власною конечністю, скованість соціальними та патологічними поривами персонажі роману, кожен по-своєму, будують собі псевдоідолів.
Герой роману Віктор найпершим потрапляє під письменницький психоаналітичний скальпель - і тут я сприймаю цього персонажа як натуралістичну алегорію заблукалої у нетрях квазілабіринту особистості. Пошук фальшивого виходу - психотропів - призводить до деструкції, як до руйнування призводять і інші фальшиві виходи Марії, Михайла... Проте, є інший шлях - на прикладі Микити Крещука і Владислави. Є інші двері, до яких нас підводить автор. За ними - екзистенційна безтурботність:
«Загадковий місяць-шаман сяє одиноким смолоскипом посеред цієї важкої варварської темряви. І ти, спокійний і просвітлений, уже не боїшся вдихнути безпросвітню глухоту венозного кров´яного шуму. Ти довго вдивляєшся у далекі одинокі вогники, які поборюють чорну тоскноту ночі. І десь ізсередини проростає твоя спокійна впевненість і тиха медитативна радість.
І ти, наповнений мелосом умиротворення, усміхаєшся. В унісон тобі усміхаються місяць і зорі, і навіть твоє, окутане саваном ночі, місто.
Тиша. Мовчання. Спокій.
Спокій. Мовчання. Тиша.».
аким чином, «Тотем» - це роман про виходи (фальшиві і правдиві) із Хаосу. До «психіатричної тетралогії» ще відносять «Руйнування ляльки» - твір, що не увійшов до видання, але в якому тематика хаотичності досягає свого логічного завершення - наповнення Хаосу.
Романістика Степана Процюка вимагає точного потрапляння у психотип, що призводить до двох речей: сприйняття або несприйняття, але виключає байдужість. Треба сказати і те, що соціально-психологічна проза в українській літературі (а якщо точніше - соціально-психоаналітична), як і проза із екзистенційним світоглядом, не має твердої і багатої традиції. Тому Процюкові доводилося в дечому оглядатися на практику Заходу, а в дечому - йти наосліп. Проте можна абсолютно точно стверджувати, що Степан Процюк - це той автор, книжки якого є реакцією на Порожнечу в існуванні і сміливою спробою боротьби проти Хаосу - як у світі літератури, так і у власному творчому Солярисі.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/11/23/111255.html
|
