Андрій Любка. Сорок баксів плюс чайові / збірка поезій: Meridian Czernowitz. – Кам’янець-Подільський, ТОВ Друкарня «Рута», 2012. – 130 с.
Коло зацікавлень ліричного героя «Сорока баксів...» - доволі вузьке. Збірка А. Любки - це просякнутий максималізмом панегірик жінці, цигаркам та алкоголю. Усі вірші - переважно неримовані верлібри, щирі, схожі на щоденникові записи розповіді молодого поета про події, що трапилися з ним, про всі свої найсокровенніші думки і мрії.
Жінка (точніше, жінки) в поезії А. Любки посідає центральне місце. Любов ліричного героя до жінки - беззастережна, віддана, аж до цілковитого обожнення. Так, у поезії, яка розпочинає збірку («Жінко прекрасна»), спостерігаємо, як гріховне, з погляду традиційної моралі, стає фундаментом сакрального - молитви:
Жінко прекрасна, хліб мій насущний,
дякую тобі сьогодні, що ти є...
... і вводь мене у спокусу, жінко прекрасна,
і дивися на мене лукавим поглядом...
В іншому вірші - продовження мотиву:
Вибач, я не зміг поділитися з тобою любов´ю,
прости, я відрікся від тебе швидше, ніж це зробив би Петро,
але дай мені ще один шанс,
я обіцяю виправитися.
(«Уже майже на виході...»)
Відданість персонажа Любки об´єктові своєї закоханості (майже у кожному вірші, очевидно, іншому) - тотальна і безкомпромісна:
Дзвони мені за будь-якої нагоди, хоч зараз, коли це читаєш,
і я не тямитиму себе від щастя.
(«Якщо я помру - стану твоїм янголом-охоронцем»)
Кардинально протилежне, парадоксальне у тематичному полі всієї книги, ставлення до жінки автор виявляє в поезії «У Марціна Свєтліцького є така збірка...», де слабка стать постає антиподом до своєї попередньої божественної іпостасі і порівнюється з горілкою:
... чи можна жінку зараховувати до розряду горілки?
Напевно, все ж ні, бо в горілки, на відміну від жінки,
негативних рис немає.
...
Горілка не влаштовує тобі істерик, не вимагає, аби ти
мив руки з милом після кожних відвідин туалету,
більше того: горілка завжди прекрасна, навіть зранку,
чого про жінку ну вже точно не скажеш...
Неможливість протагоніста бути разом зі своєю коханою спричинює загалом сумний, елегійний настрій поетичної книги.
Я: створений для любові.
Ти: переповнена любов´ю.
Я: виходжу з метро.
Ти: заходиш в метро.
Знову розминаємося.
(«Я: з великою кока-колою...»)
Страждання ліричного героя переломлюються через прості побутові предмети і явища (цигарки, які не підпалюються; перегоріла в коридорі лампочка; порожній холодильник; неперевірена електронна пошта тощо).
У збірці вагомим є мотив розгубленості ліричного героя перед безвихіддю життя:
Обережно, двері зачиняються.
Наступна станція - наша розлука. Вийти можна, але хіба це вихід?
Виходять на сцену або на розстріл. Виходять, коли можна вийти
із себе...
(«Обережно, двері зачиняються»)
Визначальною рисою поезії А. Любки є буквальність, конкретика художньої деталі. Символічного звучання набувають дві зубні щітки «у ванній кімнаті готелю чужого міста», які стоять поряд; мішок болгарського перцю, який ототожнюється із осінню або сонцем і т. ін.
Подекуди ця конкретика гіпертрофується в прозаїчність, а то й у невиправданий натуралізм. Книга рясніє жіночими трусиками, бюстгальтерами, піхвами, хламідіями та уреаплазмами. Увесь цей несмак, разом із нецензурною лексикою, відштовхує читача, вихованого класичною пристойною поезією. А відвертий епатаж про сутність поезії - очевидний перебір молодого автора, який, до того ж, хворий на самозакоханість і завищену самооцінку:
У тебе бездоганний смак -
адже ти вибрала мене.
(«У тебе бездоганний смак»);
Він запитав, хто я. Я відповів, що янгол,
і, напевно, не збрехав.
(«Вчора швендяв нічними клубами»)
У «Вірші, який ніколи не перекладе навіть Богдан Задура», нарцистичний верлібрист хизується кількістю жінок, з якими він переспав (називаючи їх поіменно), а в творі «Так я й запам´ятаю цей шлях...» (та й не тільки в ньому) - розмаїттям географічних локацій, у яких він побував. Це вихваляння, м´яко кажучи, не додає авторові честі.
14 «чайових», що завершують збірку, відзначаються, на відміну від «сорока баксів», римуванням. Рими цих віршів не назвеш вишуканими, їм бракує смаку і мелодійного звучання: війна-ніфіга, презервативи-сили, місячнім-місячних, води-закури та ін.
Книга дійсно нагадує своєрідний авторський щоденник. У ній без жодних евфемізмів і прикрас передано радощі та болі, переживання, страждання, сумніви й надії поета щодо найбуденнійших, здавалося б, подій. Самі назви творів ніби віддзеркалюють історію його життя: «Я вийшов сьогодні з дому близько четвертої», «У мене не було грошей на таксі» тощо.
Заслугою Любки є те, що він у напівпрозаїчній, верлібровій формі зумів стати добре підкованим у словесному мистецтві поетом. Вірші його чесні і непідкупні, насичені яскравою образністю, несподіваними порівняннями, оригінальними метафорами. А це ознака неабиякого таланту.
Починалося нове століття, яблука падали, ти спала,
і я виходив ловити ті яблука, аби не гупали так, як війни,
бо в такому разі не зможу захистити тебе,
пів континенту доведеться пройти, аби принести тобі
квіти і посмішку, і я ловив ті яблука, і вони пахли
найкраще в світі.
Здається, так пахне у тебе за вухом...
(«Тепер, поки ти спиш, яблука падають...»)
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/11/21/083757.html
|
