В’ячеслав Васильченко. Дворушники або Євангеліє від вовкулаки - Луцьк: Твердиня, 2012. – 330 с.
Жанр: детектив із елементами містики
Хоч зазначене вище жанрове визначення дане самим автором, якби він цього не зробив - таке право лишив би за собою я, будучи читачем. Бо інакшого запропонована В`ячеславом Васильченко історія сама на те напрошується. За сюжетом «Дворушників», на Київщині з інтервалом у кілька днів знаходять трупи молодих жінок. Горло кожної пошматоване звіриними іклами. Забобонні українці припускають - це зробив вовкулака, перевертень. Розібратися, в чому справа, мусить професор філології Богдан Лисиця: він уже має досвід втручання в загадкові розслідування. Отримавши в якості прикриття посвідчення журналіста, український філолог починає працювати приватним детективом. І таке рішення виглядає ідеальною матрицею актуального українського детективного роману.
Адже чого очікують від українського детективного чи пригодницького роману україномовні читачі? Найперше - грамотної української мови героїв. Крім українського професора філології, ніхто на таке не спроможний. Далі: потрібна людина дії, котра при цьому не позбавлена інтелігентських рефлексій, так близьких пересічному українському читачеві. Тут Богдан Лисиця теж справляється і виправдовує сподівання. Бо, хоч і виходячи з професорського кабінету в реальне життя, все одно є носієм такого милого українському серцю світогляду «замкненого простору». Нічого не поробиш, консервативна нація...
Нарешті, як я встиг переконатися методом спроб та помилок, елементи містики - це те, на що найохочіше купується вдячний український україномовний читач. Феномен містичності українців уже пояснював Олександр Стражний у дослідженні «Український менталітет». Тож актуальний український герой повинен протистояти не стільки суворій реальності, скільки темним силам, а темні сили - загрожувати реальності, порушувати баланс існування довколишнього світу. Фактично, в ідеалі кожен подібний сюжет мусить мати в фундаменті передчуття Апокаліпсису. Звісно ж, чергового - проте завжди глобального. А герой, у нашому випадку - професор, вчений, хай і мовознавець Богдан Лисиця, свідомо робить крок за межі реальності. Кидаючи виклик ірреальному, самому Злу в чистому вигляді, та, за законами жанру, вийти з бою переможцем.
Ось якими були очікування, коли брався читати «Дворушників». До честі автора, йому частково вдалося виконати складне завдання, котре ставить перед собою кожен, хто вдається до елементів містики в гостросюжетному творі. Хоч кожен досвідчений читач знає: на виході вся містика матиме логічне та раціональне пояснення, як у класичних «Баскервільський собака» чи «Безголовий вершник», все одно протягом усієї історії автор мусить тримати певну напругу. Та обіцяти: ось-ось ми побачимо, що чудовиська справді існують. Для цього створюється відповідна атмосфера, і роман, навіть в інтер´єрах міста, набуватиме ознак готичного чи неоготичного. З рештою, мусить відбутися двобій головного героя та істоти, котра уособлює темну силу. Холмс стріляє в пекельну собаку. Зеб Стамп поціляє в безголового привида. Лисиця повинен би зазнати нападу вовка з лісової темряви...
З цим В`ячеславові Васильченку впоратися не дуже вдалося. Підозрюю - автор не надто і хотів. Фрагменти статей Лисиці про вовкулаків досить інформативні, та працюють саме як інформація, а не як додатковий стимул для напруги. З рештою, сам Лисиця настільки скептичний, що відразу ж підозрює: вбивця - людина з плоті й крові, а вовка чи собаку просто привіз у багажнику машини. Подальші події зовсім не спростовують цього твердження. Лисиця навіть трошки не ставить під сумнів свого припущення. Дійсно, протягом оповіді автор підкидає відповідні теми, що мусять налаштувати на містичний лад: ось один підозрюваний грає вовкулаку в театрі, ось інший - лісник, мисливець, має справу з вовками, ще один взагалі носить прізвище Вовчик, та й сам професор Лисиця постійно отримує таємні «вовкулацькі» знаки. Поза тим, раджу читачеві все ж таки переключатися на детективну складову - закони цього жанру авторові добре відомі, всі дотримані, убивця з`являється не раніше, ніж треба, мотиви його логічно обґрунтовані, подальші дії - теж. Словом, розважити шанувальників жанру В`ячеславові Васильченку вдалося. Налякати вовкулаками, що живуть серед нас - на жаль, не дуже.
Оцінка ****(-)
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:
* Жодної надії;
** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;
*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;
**** Хочеться краще, але загалом поживно;
***** Так тримати!
Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.
Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.
Книжки з низької полиці. Введення в рубрику
P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/criminal//2012/11/06/123100.html
|
