Антона Санченка давно всі звикли сприймати, як письменника, спеціаліста з інтернет-технологій та електронних книжок. Але в запасі в нього залишилося ще чимало пригод, не описан их в «морських» книжках. Про це ми і балакали.
В уяві багатьох море - то небезпека, кити і пірати. Скажіть, а ви бачили справжніх піратів?
Ну бачив, але в несподіваному для вас місці - в Грузії.
Що вони там робили?
Грабували пароплав.
А як вони виглядали?
Звичайні пірати - неголені, обкурені, з пістолетами.
Страшно було, напевне?
А от дивна ситуація: було страшно до того, якась атмосфера гнітюча, якісь собаки гавкають, десь автоматні черги. А коли вони вже почали нападати, якось страх минувся.
І хто переміг?
Наші.
Ви потім написали про це?
Ну справа в тому, що героєм ніхто з нас себе не продемонстрував. Обійшлося без кровопролиття і добре. В мене є оповідання саме про цей випадок, але його мало хто читав.
Скажіть, а от у вас в оповіданнях багато про інтриги, про мандарини, бізнес, і мало чогось героїчного. Чому?
Тому, що в житті справді так відбувається. Можливо, це важко уявити, якщо дивишся збоку, як людина не відчуває хитавиці і спокійно живе. Є у мене епізод, коли один корабель тягне інший, і якщо зупиниться двигун, то вони всі загинуть. Але в цей же час пекар пече хліб. Бо жити треба. Тобто, зсередини у професії моряка ніякого героїзму не видно. Є звичайні люди в звичайних обставинах. Ми нещодавно перекладали книжку американського капітана Джошуа Слокама, який вперше обійшов сам навколо світу, це 1899 рік, і от у нього є фраза, що на цьому шляху довкола світу небезпек менше, ніж коли переходиш вулицю в якомусь місці, на зразок Нью-Йорку чи Лос-Анджелесу.
Ви зараз виклали в Інтернет першу свою книжку. Вона не схожа на ваші пізніші тексти. По-перше, вона російською мовою, а по-друге там є тези про те, що "ми, Радянський Союз, одна сім´я". Ви не боїтесь, що люди, які знають вас по пізніших книжках, сприймуть її якось негативно?
Це не мої тези. Насправді, в морі так і є, нема цього поділу... Якщо ти згадаєш перше оповідання з книжки "Баркароли", то там на судні є філіппінці, чілійці, греки та інші. З цього переліку українець і росіянин, мабуть, найближчі люди. Вони можуть говорити без англійської мови між собою. Якщо тебе помістити в такий колектив, з ким тобі буде легше спілкуватись?
В кого характер кращий?
Так, це теж є. Найкращий характер у філіппінців, вони завжди посміхаються, завжди всім задоволені, і їх найбільше.... Звісно, це від характеру залежить, але треба бути великим стервом, щоб з тобою не стали спілкуватися земляки. Те, що ви з однієї... частини світу - це вирішально.
Якби ви написали книжку для дітей, яка б вона була?
Мені замовляли цю книжку. Я почав її писати... Мабуть, це буде книжка для хлопців. Десь сьомого класу.
А чого не для дівчат?
Є професії переважно чоловічі. З цим дівчатам доводиться змиритись. Серед моряків є дівчата, але про таких кажуть "мужик у спідниці". Вони зробили цей крок, щоб чоловіки вважали їх рівними. Я думаю, не всі дівчата хочуть, щоб їх чоловіки вважали рівними собі. Якщо хтось цього захотів - то в них, звісно, є певні перспективи. Був колись такий експериментальний випуск дівчат у Херсонському морехідному училищі: штурманів, судноводіїв... Тобто, такої флотської білої кістки. Експеримент провалився, але ті дівчата, які встигли закінчити училище, зробили кар´єру на флоті. І от одного разу підійшли ми до іншого пароплаву, на ньому стоїть дуже вражений другий механік. Ми питаємо: "Що таке?"? А він каже: "Я щойно старпома по попі ляснув". Виявилося, що вони другим бортом стояли до корабля, з якого на берег сходила жінка. Він подумав, що це повариха, і так фривольно себе повів. А тоді вона стала на містку і почала командувати: "Віддати швартові, повний вперед"!..
Ви казали, що стали писати, бо часто не було з ким побалакати. Якби в той час, коли ви плавали, у вас на кораблі був Інтернет, ви б не стали письменником?
Інтернет вже зараз є на кораблях, але він ще дорогий, з його допомогою можна тільки поштою користуватись. Але моряки першими розпробували, що таке безкоштовний Інтернет в бібліотеках. Я знаю від своїх друзів, що раптом всі моряки, замість того, щоб іти до шинка, кинулись до бібліотек, щоб почитати звісточки з дому...
А в них мобілок досі нема?
Є, але є навіть така прикмета: якщо моряк скидає дзвінки, значить, він у рейсі. Роумінг дорогий, і тому вони завжди дивляться, хто телефонує, і скидають. І побілки, насправді, беруть тільки біля берега. На Земній кулі досі є зони, де мобілки не беруть.
А якби у вас була зараз можливість повернутися назад до своєї колишньої професії, ви би повернулися?
Складне питання. Зарікатися ніколи не треба. Буває, моряки роблять перерви - рік, два можуть сидіти на березі. Але в агенцій, які їх наймають, є правило: якщо людина п´ять років в море не ходила, то вона дискваліфікується. Тому це питання чисто теоретичне.
Тобто, вас уже не візьмуть?
Так, мені вже треба іти вчитися знов.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/interview/2012/10/21/123946.html
|
