Людмила Дядченко. Плата за доступ: Поезії. - К.: Гамазин, 2011. - 116 с. - (Серія "Зона Овідія").
Дебютна збірочка молодої поетеси вже здобулася на премію Гончара. І загалом непоганий старт у літературі мав би супроводжуватися відгуками та рецензіями, читацьким зацікавленням, але ні того ні іншого не спостерігається. Можливо, вся справа в доволі неестетичному вигляді цього продукту, адже перше, що впадає в око, доволі бліде й сіре оформлення обкладинки. Та й сама назва збірки неконцептуальна і ніяких асоціацій з поезією не викликає, радше з якимись деталями до комп´ютера чи комп´ютерними технологіями. Ще більший подив викликає наклад у...1500 примірників. Мимоволі виникає запитання: а чи не забагато це для маловідомого початківця? З огляду на жахливий стан української книжки, такий тираж доведеться розповсюджувати не один рік.
Заглянемо ж у нутрощі "Плати...". В анотації написано таке: "Людмила Дядченко приходить в літературу зі своїм яскраво вираженим голосом і напружено-нервовим відчуттям світу". Щодо останнього анотація не обманює. У збірці що не вірш, то якась нервовість, істеричність, подекуди опис страждань з іронічними нотками і все це, звичайно, на грунті складних стосунків між Ч і Ж . Усі ці симптоми лірики молодої поетеси можна означити двома словами - невзаємне кохання - ця стара і затерта до дір тема в літературі, та інших видах мистецтва, можливо, і не спонукуала б мене заглиблюватися у гущу Дядченківських віршів, але все ж у деяких із них мене привабила форма. Інверсивна гра, подекуди вдала алюзійність, а ще якесь незабегненне захоплення усім східним. До речі, про останнє. Не видно, щоб авторка обчиталася східних казочок і якось приліплювала образність із них до своїх текстів. У її поезіях "Схід" виходить напрочуд нештучним і нештукарським, образи вплетені в цікаву мозаїчну структуру, витворюючи тонкий присмак небуденності та легкості:
* * *
тиху печаль нероздягнену вітром прибило
каву не варять арабському бабі алі
я вже остання твоя. коло зчепилось
осінь у морі хвилями йде до землі...(с.11).
* * *
поточений клаптик паперу
із буквами та нулем
вкрадуть для свого кубельця мурахи пустельні
залишала тричі
занедбаний твій гарем-
навперейми епосі...(с.20).
* * *
багато поверхів - надія загубилась
а стелі низько - мабуть не злечу
даруй що ціни піднялися на бензопили
і вашу східну візерунчасту парчу...(с.40)
Достеменно важко збагнути "звідки ростуть ноги" у таких мотивів, але при читанні відчувається органічність та природність у всьому східному. Ще одною цікавою рисою Дядченківської поетики є зовсім непоодинокі та яскраві слово-вирази. Точні, влучні, колоритні фрази-речення іноді спантеличують читача несподівними поворотами, навіть якоюсь афористичністю: "звідки ти взявся якщо вас таких небагато" (с.13), "і все твоє життя то нерест на дуреп" (с.17), "хто придумав ненормальні телефони що тихенько всі слова ковтають?"(c.30), "і якщо ми йдемо по воді і не тонемо то скоріше за все вода ця замерзла"(с.84) тощо. У всіх цих тонких спостереженнях відлунують ноти того ж таки невдалого "лавсторі" ліричної героїні. Але все ж мисткині вдається балансувати, так що вистражданість метафор не переростає у банальну плаксивість та униле ниття від одностороннього любовного конекту. Це я про плюси цієї збірки. Серед технічних мінусів відсутність ком, які дещо ускладнюють прочитання окремих текстів. Ще авторка зловживає займенниковими конструкціями, подекуди, як на мене, невиправдано вживає слова у неправильних відмінках, в текстах розриває ритміку, трохи "каламутить воду" із синтаксисом та то усе дрібні недоліки. Для їх виправлення в авторки ще багато часу.
Оскільки "Плата..." - це перша книжка молодої поетеси, тож хотілося б побажати обом щасливого майбуття в сучукрлітівському процесі.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/10/12/090513.html
|
