На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменник, літературний критик Олег Соловей.
- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
Читаю традиційно багато. Я не вмію не читати. До того ж, читання книжок - праця значно приємніша, ніж їх написання. Зрештою, це ще до мене встиг відкрити й озвучити у своєму дебютному романі Мішель Уельбек. До речі, прочитав його найновіший роман «Мапа і територія». Ґонкурівський роман письменника, як і обіцяла французька критика, - виявився цілком на рівні. Задоволення вистачило на декілька вечорів. Нещодавно я хворів три доби і вирішив почитати щось із-поза меж українського світу. Не вагаючись, узяв із полиці два романи Чарльза Буковські, мої улюблені, - «Голівуд» і «Жінки». Перечитав їх із задоволенням і вкотре переконався, що з Буковські усе гаразд, як і в давніші часи. У нас до сьогодні немає такого письменника. Втім, це не є проблема, - адже можна читати безпосередньо й самого Буковські. Перечитав також фантастично комфортну збірку новель Василя Портяка «У снігах», яка хоч і видана ще 2006-го року, але помітного розголосу серед нашої публіки так і не зазнала. І це - прикро, це - дико та незбагненно. Поготів, авторові за неї не надали Шевченківську премію. А мали б надати. Портяк-новеліст - явище в сучасній українській прозі, без перебільшення, безпрецедентне та одноразове (неповторне, існуюче лише в одному примірнику). Мене найбільше вражає його здатність піднятись на високості вселюдського, гуманістичного, християнського розуміння найскладніших речей. Пишучи про бойовиків УПА, Портяк не опускається (навіть анітрохи не рухається в цьому напрямку) до рівня банальної і тупої «стрілялки», як це можна було побачити у випадку з романом В.Шкляра «Залишенець». Світ Портяка не є чорно-білим, хоча суто мистецьки беручи, ці фарби є визначальними в книзі. Але художній світ Портяка - переконливо-гуманістичний, у нього навіть ворог здатний виявити людяність, рятуючи родину вбитого українського партизана («Перед косовицею»). Герої Портяка здатні помолитися і за своїх, і навіть за загиблого солдата окупаційної армії («Гуцульський рік»). А вже про людські почуття, що їх проносять крізь усе життя («У снігах»), здатний на такому ж рівні говорити у своїх віршах і поемах хіба що інший гуцул, Василь Герасим´юк.
Перечитав також давніші збірки поезій Маріанни Кіяновської та Богдани Матіяш, бо давно вже збираюся їх відрецензувати. Б.Матіяш відкрила в українській поезії якісно нову манеру говорити, а М.Кіяновська - в принципі, є найсильнішою українською поеткою нашого часу. Це - факт, от лише ніяк не зберуся про це поговорити й викласти своє бачення цього феномену, - настільки її письмо є філігранним, інтелектуальним, а водночас емоційним і по-християнськи обумовленим і зрозумілим для будь-якого читача. Думаю, обома поетками керують важко стравні порції болю, - людського або і жіночого теж. У хороші вірші завше доводиться інвестувати чимало власного болю, я в цьому переконаний. Однієї техніки тут не вистачить, треба час від часу намотувати на руку власні криваві тельбухи, а звідси - крик і стогін, але і якісні вірші, на щастя, також.
З величезним задоволенням прочитав нову збірку поезій Тараса Федюка «Хуга». Його поезія й надалі залишається на найвищому формальному та змістовому рівнях; із ним і помислиш, і відпочинеш, і втішишся... Рідкісний випадок. На жаль, давненько вже не видно нової збірки Василя Герасим´юка. Але, сподіваюсь, він пише й невдовзі щось таки видасть на радість своїм читачам. Із зовсім уже нового прочитав роман Романа Черковського «Таксист» і книгу спогадів про Олеся Ульяненка «У знятому на плівку дні». Сподіваюся відрецензувати ці книги найближчим часом. Книга про О.Ульяненка має чимало вразливих місць, але все одно - вона потрібна й для багатьох буде пізнавальною та корисною. Роман Р.Черковського є типовим соціяльно-психологічним твором, у якому чимало критики нашого суспільства, дещиця цинізму та інших прикмет нашого часу. Єдине, чого ще бракує цьому романістові, - це стилістичного куражу та стильової легкости, але до цих якостей письменники іноді йдуть роками, час у Романа ще є. З наукових праць згадаю нещодавно прочитану книгу історико-літературних статей Тараса Салиги «Екслібриси Евтерпи». Знаний львівський науковець пропонує читачеві фаховий, але надзвичайно комфортний і читабельний текст. У епіцентрі роздумів і пошуків ученого знаходяться персоналії, завдяки яким міцнішала та мужніла українська модерна культура. При цьому Т.Салига часто звертається до маловідомих постатей, таких як Лавро Миронюк, Володимир Янів, Марко Боєслав. Зрештою, для багатьох теперішніх читачів навіть імена Василя Хмелюка та Вадима Лесича можуть виявитися екзотичними та незнаними. Ця книга - приклад того, як має виглядати сучасна історико-літературна праця: вона є доступною для більшости, але не є примітивною; вона є цілком науковою, але без надмірної філологічної еквілібристики. Рекомендую до читання всім, хто цікавиться модерністичною українською літературою. Молоді ж науковці можуть на цьому прикладі багато чому навчитися. Хочу також згадати збірку літературно-критичних матеріялів Людмили Скорини «Мистецтво складати пазли». Її рецензії добре відомі читачам «Буквоїду», тож додаткової реклями не потребують.
- Як обираєте книжки для читання?
Ніколи не замислювався над цим питанням, якщо чесно. До певної міри орієнтуюся на розголос довкола книжок-новинок, але передовсім відстежую появу нових книжок уже відомих мені авторів. Є ряд письменників, книги яких я читатиму завжди. Можна називати це любов´ю, вірністю, але я б говорив про деяку послідовність - свою та їхню. У цьому списку - якісні вітчизняні автори, тому вони апріорі не здатні мене підвести, знизити планку якости, розчарувати тощо. Це Т.Федюк, П.Вольвач, В.Портяк, І.Андрусяк, М.Кіяновська, В.Герасим´юк, С.Процюк, Л.Кононович, С.Жадан, Ю.Іздрик, Олексій Росич, Б.Матіяш, А.Дністровий, Е.Андієвська та багато інших. Читати, на щастя, є кого. Не говорячи вже про зарубіжних (передовсім, французьких) авторів. Але водночас, неймовірно радію, відкриваючи для себе когось із молодих або невідомих широкому загалові, приміром, поета Костянтина Мордатенка, про феномен якого мрію колись написати хоча б невеличку статтю. Також неабияким одкровенням для мене виявилась творчість Аніфатія Свиридюка, поета, якого я до недавнього часу чомусь не знав... Отримав від Інги Кейван книгу його вибраних поезій «Перетин яблука», а відтак, - насолоджуюсь якісною лірикою.
- Що можете порадити для читання іншим?
Радити книги до читання, - сьогодні справа, мабуть, невдячна. Поготів, що аґресивна рекляма від видавців масліту або волонтерів лібералізму на кшталт А.Кокотюхи, - наразі цілком боєздатна, а тому спроможна заперечити все, що я би хотів сказати людям. Воювати проти цієї системи, - справа безперспективна. Я дуже добре це усвідомлюю. У них - гроші, медія, зокрема й електронні ресурси. Усе буде так, як захочуть вони. Хоча, і за цих жахливих умов, цілком можливе існування невеличкої, але цілком притомної спільноти читачів-партизанів, які ніколи не стануть прислухатися до реклями книжок вартістю 10 гривень, натомість будуть шукати якісну українську книгу. Сподіваюся, такі читачі не пропустять появу нової збірки Т.Федюка чи переклад нової книги М.Уельбека. Таким читачам я побажав би й надалі з гідністю утримувати свій останній рубіж оборони проти лібералізму й шукати та всіляко підтримувати останніх із могікан, - письменників, які пишуть не заради грошей, а задля збереження та примноження культури у цьому, загидженому лібералами світі, а значить, - і для розумного вдумливого читача, - саме для нього. Варто також пам´ятати про клясику - перечитувати доступних і давно відомих авторів, як Т.Шевченко, Панас Мирний, І.Франко, В.Стефаник, А.Тесленко, М.Хвильовий, В.Сосюра, М.Бажан, П.Тичина, М.Семенко, В.Домонтович, Гр. Тютюнник, В.Стус... але також і тих, хто лише на підході, як от Ґео Шкурупій, том «Вибраних творів» якого має з´явитися в цьому році у видавництві «Смолоскип» і викликати правдивий фурор у читацьких колах...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/that to read/2012/07/20/070447.html
|
