На питання порталу «Буквоїд»: «Що читаєте?» відповідає письменник Володимир Сапон.
- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
- В пору моєї юності, а це було ще за радянщини, я з нетерпінням чекав, коли листоноша нарешті вкине в мою поштову скриньку московський журнал «Новый мир», який тепер перетворився на ніщо. Нині з таким нетерпінням чекаю зустрічі із «Кур’єром Кривбасу». Він, вочевидь, є найкращим літературним журналом України. Навіть живий класик Роман Іваничук відсилає рукописи нових романів до Кривого Рога, а не публікує їх у рідному місті — у львівському журналі «Дзвін», де багато років завідував відділом прози. Читаю все, що виходить з під пера цього майстра — ще з тих часів, коли з’явилися його «Мальви», які відразу були ошельмовані провладною критикою. Відтак і найсвіжіші романи «Домороси» та «Торговиця», особливо останній, побудований на «непорушних традиціях та особливій ментальності мешканців» Коломиї, опубліковані, звісно, в «Кур’єрі Кривбасу», теж залишили щонайкращі враження: із глибоким психологізмом героїв, із заземленістю і водночас невигаданістю сюжетних колізій, із добірною мовою («головаті верби» — хто ще так скаже?). Либонь, зговорилися Степан Процюк з Івано-Франківська та Ярослав Мельник з литовського Вільнюса, що надрукували в журналі в сусідніх номерах повісті (перший — «Бийся головою до стіни», другий — «Телефонуй мені, говори зі мною») на одну вічну тему — потужну психоаналітику відносин синів і батьків. Зрештою, це вже помітила і молода поетка Анна Малігон. Вразила і міська повістинка Євгенії Кононенко «Альбіна».
Неквапливо читаю книжку Володимира Мельниченка «На славу нашої преславної України (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)». Ще в 2009 році вона була удостоєна Шевченківської премії. Це блискуча документальна публіцистика. Але я водночас по-доброму заздрю французам, адже в них був Андре Моруа, автор романізованих біографій «Прометей, або Життя Бальзака», «Олімпіо, або Життя Віктора Гюго», таких же книжок про Байрона, Жорж Санд, Тургенєва… Щось подібне про Сковороду написав Валерій Шевчук («Пізнаний і непізнаний сфінкс»). Але того вкрай мало. Де подібні речі, звісно, без нашарувань комуністичних штампів, про інших велетів нашої літератури? Зокрема, і про Шевченка, 200-річний ювілей якого будемо через два роки святкувати. Саме цьому ювілею присвячена книжка москвича Володимира Мельниченка. В Москві мешкає і Юрій Барабаш, автор талановитої монографії «Просторінь Шевченкового слова». А чим же зустрінуть ювілей власне українські письменники та науковці? Окрім ґрунтовної праці Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість», на жаль, поки що не можемо чимось похвалитися.
- Як обираєте книжки для читання?
- В моїй бібліотеці немає масової літератури, натомість є унікальні видання. Такі, як колекція перших поетичних книжок, починаючи з «Нате!» Павла Мовчана і «Твоїм іменем» Станіслава Реп’яха, серія книжок (із 52 видань маю 47) зменшеного формату «Мудрість народна», що виходили у видавництві «Дніпро» у 1969-1991 роках… Але я не про те. Заходячи тепер в книжкову крамницю, бачу чимало книжок незнайомих авторів і в анотації ледь не кожної читаю: «відомий письменник». Кому ж вони відомі… Більше того, в одній регіональній газеті член Національної спілки письменників України Олексій Крачило величає свого старшого колегу Дмитра Головка «видатним» українським письменником. Гадаю, що такий епітет не до вподоби буде і шановному Дмитру Андрійовичу, адже видатним поетом називали самого Павла Тичину, його земляка-односельця.
І все нові книжки читаю, хоч згоджуюсь з моїм приятелем Гурамом Петріашвілі, що на одну нову треба прочитати три старі книжки. Відтак слідкую за тим, що з’явиться з ліри Ліни Костенко і Станіслава Вишенського, Дмитра Іванова та Василя Старуна, люблю Вінграновського, Талалая, Холодного… Тобто і традиційних поетів, і тих, що пишуть з «викрутасами». З сучасних прозаїків — оповідання Любові Пономаренко, у дитячій літературі — збірник казок, оповідань та повістей «Вогник далеко в степу» Григора Тютюнника з чудовими малюнками мого земляка Василя Євдокименка, маленьку повість «Вісім днів із життя Бурундука» Івана Андрусяка. Хочу знову знайти на полиці і перечитати Ґабріеля Маркеса «Сто років самотності» та оповідання Василя Шукшина у перекладах того ж Григора Тютюнника. Білоруських же авторів, зокрема, «Дике полювання короля Стаха» Уладзіміра Караткевіча та історичні оповідання його молодшого тезки Уладзіміра Арлова (першу його книжку «Дзень, калі ўпала страла» я купив у Мінську ще у 1989 році) читаю в оригіналі.
- Що можете порадити для читання іншим?
- В Оскара Уайльда є геніальна думка: «Радити людям, що читати, як правило, або безглуздо, або шкідливо — літературний смак не купується вченням, а дається від природи…». Але хай вибачить класик англійської літератури, пораджу: влітку, коли ви на дачі, читайте щось веселеньке, скажімо, «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека в прекрасному перекладі Степана Масляка чи гуморески «з хутора Мозамбік» нашого рідного Євгена Дударя. Коли ж настане осіння негода і надворі задощить, а в деревах гулятиме падолист, тоді сідайте біля каміна читайте щось серйозніше… Хай це буде чи «Хозарський словник» Мілорада Павича чи невеличкі новели з «Господніх комариків» Віталія Жежери. І, звісно, класику — українську, російську, французьку… Бог вам у поміч!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/that to read/2012/07/11/073051.html
|
