Роман «Три таємниці Великого озера» в анотації позиціонується як детектив. Та й починається із загибелі на канадському водоспаді Какабека українського студента.
Присутні всі елементи слідства, яке ведуть непрофесіонали: незаконне вторгнення в помешкання, підробка ключів, викрадення речей, що можуть мати стосунок до злочину. Замахи, зникнення підозрюваних, легенди про скарби. Загадкові рукописи, які героїня знаходить в університетському архіві.
Але не все так просто.
В інтерв´ю (УФО, 2010, № 1) сама авторка, Наталя Тисовська, сказала: «Сьогоднішній детектив - це просто один із засобів привернути ширше коло читачів до якоїсь цікавої теми... Мене детектив як такий цікавить мало - я більше переймаюся заднім планом і подвійним дном. Хоча витримати інтригу від першої сторінки до останньої так, щоб дорогою не загубити читача, - справа непроста».
Схоже, найголовніше в романі - атмосфера. Нашого часу. Непростого й туманного. А ще - атмосфера місця. Є міста - фортеці, міста - пастки, міста свята тощо. Буремна Затока, у якій відбувається більшість подій твору, - місто-міст, недарма ж саме мости поряд із трикстером-койотом є його наскрізними символами.
Це інтернаціональне місто, втілення строкатого глобалізованого світу. Тут гармонійно співіснують бангладеська князівна Султана, півшотландка-півірландка Джеклін, індіанка Ожавашко, всюдисуща поліціянтка Коен, подружжя українських емігрантів Бачинських, колишній мер загадковий Лео Дан. Тут зустрічаються наука й стародавні міфи, схід і захід, сучасність та історія, бажання прокласти стежку в минуле і прагнення стерти про нього пам´ять. Герої знаходяться на межі - світовій, культурній, на перехресті шляхів - як і вся наша цивілізація.
Синтез реалістичності повсякденного життя, хай навіть і екзотичного, з фантастикою породжує дивну атмосферу містичного поєднання. Герої - вихідці з різних культур - взаємодіють, але кожен залишається закоріненим у свою.
Атмосфера наелектризована очікуванням відкриття. Бентежить. Густішає. Розваги у переддень Всіх святих стають жахливою містерією-попередженням.
І звідси авторка, завдяки пошуку головною героїнею зниклої під час Другої світової війни поетеси, переносить нас до осередку вояків УПА.
Дивно, але саме історії нескорених патріотів та корінних мешканців Канади стають взаємодоповнюючими. Бо абориген Пітер Аніт (він же Петрик) походить з племені, чиї предки примудрилися віддати власну землю білим зайдам в довічне користування - «доки течуть води, зеленіють трави». Вам це нічого не нагадує? А це: «І хоча тепер і резервації перейменували на «тубільні селища», і паспорти їхні мешканці нарешті отримали,... та мало хто замислювався над тим, чому «ідуть із дому й не вертаються» червоношкірі дівчатка..., чому п´ють так страшно їхні сорокарічні батьки...»
І те, що головна героїня носить таке ж ім´я, як і авторка, що вона, як і сама Наталя Тисовська свого часу, навчається у Канаді, робить твір ще переконливішим, ще реалістичнішим.
Цей роман 2011 року був відмічений лауреатством конкурсу «Коронація слова». Мабуть, тому, що Наталі Тисовській вдалося не лише розкрити три таємниці, заявлені в назві: історичну, літературну та індіанську, але й утілити в тексті три таємниці якісної літератури: захоплюючий сюжет, реалістично-містичну атмосферу та яскраву багату мову. Не випадковий успіх - адже вона є автором кількох книг, перекладачкою і редактором у видавництві.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/06/21/161515.html
|
