Олег Короташ. Поет без імперії: вірші / Передмова Ірини Козлової. – Львів: ПАІС, 2012. – 108 с.
10 років поетичного мовчання, і за останні 2 роки дві незлецькі книги віршів. Таким є ужинок 36-річного Олега Короташа. У другій книзі (власне, третій) маємо 40 нових віршів і десять віршів повторених із попередньої книги «Елегії острова Патмос».
Що змінилося за ці два роки у поетичній манері Олега Короташа? Стало менше метафізики і більше соціальної гостроти. Навіть національного поетичного карбування.
Я не можу пояснити світоглядної еволюції Олега Короташа, оскільки десять років як він обрав для себе статус поета-блукальця. Залишаючись чи не єдиним справжнім мандрівником в українській сучасній поезії. Не беру до уваги досвід Ігоря Павлюка та Романа Скиби. Це дещо інший варіант блукання.
Олег Короташ безперечно є талановитим поетом. Окрім того, він себе вишколив на добротного ремісника. Ремесло і талант вдало поєднані у його поетичному досвіді. Також безперечним є те, що Короташ вдало трансформував поетику Йосипа Бродського і зрілого Бориса Пастернака на український віршовий ґрунт.
Що мені у ньому сприймається зараз найкраще? Його готовність називати речі своїми іменами. Якщо не брати до уваги патріотичної кон´юнктури, яка й сьогодні з´являється в українській літературі, - а ситуація така, що ця патріотична кон´юнктура мовби спеціально плекається спільними проектами ФСБ і СБУ, - то після патріотичних віршів Вольвача, написаних в стилі а´la Тарас Шевченко і Василь Симоненко ("Маргінес"), та ультра-націоналістичних спроб ІБТ ("Ulaskava"), можемо твердити, що в сучасній українській поезії визрів голос, який готовий брати на себе відповідальність за написане слово.
Якщо ж я помиляюся або ж автор свідомо займається патріотичною провокацією, тоді я просто розведу руками. Але не відмовлюся від тієї думки, що подібний настрóй повинен з´являтися у національній поезії час від часу. Це не додає новизни, але завжди допомагає викристалізувати громадянську позицію. Не тільки авторську.
У Короташа дивним чином пов´язані громадянські інтонації, інтимні, християнські. І справа не тільки в добротному відчутті ритму. Просто поет почав мислити універсальними категоріями, опершись на національну традицію.
Короташ не тільки соціальний поет, але й поет сатиричний. Вдало поєднуються у нього викривальні ноти із готовністю до внутрішнього суспільного протесту.
Короташ є поетом алегоричним. Тому його соціальні ноти сприймаються не за декларацію, а за клич. Клич до змін індивідуальних. Що не легко, якщо взагалі можливо у сучасній ситуації. Досвід Сковороди і сьогодні залишається виїмковим.
Не знаю, котрий із віршів Короташа виокремити, як таку собі авторську світоглядну й естетичну квінтенсенцію? "На Аскольдовій"? "Буколіка"? "Пейзаж нізвідки"? "Вігілії"? "Поет без імперії"?
Можна говорити про метафізичну серцевину віршів Олега Короташа. Можна твердити про бароковість віршів. Можна писати про поєднання різних історичних, філософських, поетичних шкіл. А можна просто читати, усвідомлюючи як Слово виростає у Чин: "Коли помре останній дев´яностик // у цій країні не залишиться поетів. // Адвокат Медведчук прибиратиме ноцник // за графоманами на березі Лети..." ...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/06/19/121000.html
|
