На запитання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає кінокритик, редактор та співавтор програми «Арґумент-кіно» Ігор Грабович.
Читати для мене - означає перечитувати. Колись я міг читати одну книжку десятки разів підряд, так само, як і переглядати улюблені фільми. Читати для мене – це фактично любити.
І до улюбленої книжки я згодом міг повертатися роками, знову і знову. В отроцтві моїм супутником був «Ґарґантюа та Пантаґрюель», а у юності - «Червоне і чорне».
Серед останнього читаного –перечитаного - кілька новел з роману Тараса Антиповича «Хронос», зокрема, оповідання «Параноя», у яке вживаєшся одразу і ще довго перебуваєш під враженням. Незмінно притягує мене своїм жахними колоритом і оповідь баби Ніни про червоні чобітки з роману Михайла Бриниха «Хліб із хрящами».
Часто повертаюся і до «Звірослова» Тані Малярчук – зокрема, до новел із чітко вказаною топографією. Особливо врізався у пам’ять епізод з оповідання «Курка». Там героїню Капітоліну у довгому переході метро із Хрещатика на Майдан Незалежності б’ють двоє постійних мешканців цього місця – дідок, який продає лінзи, та оперна співачка, яка «заводить дивовижні арії неземним голосом». Цих персонажів за час свого перебування у Києві я бачив десятки разів, проте і уявити собі не міг, що вони на таке здатні.
Нещодавно із задоволенням перечитував п’єси Чехова – улюбленого письменника із шістнадцяти років.
З книжок наукових чи науково-популярних , до яких я часто повертаюся, назву монографію Олі Гнатюк «Прощання з імперією». За жанром для мене це – інтелектуальний трилер, у якому гуманітарні суперечки набувають характеру прямих фізичних дій. «Прощання з імперією» - книга пристрастей, проте це також і вміла препарація українських інтелектуалів, опис їхньої еволюції у бік різного роду консервативних цінностей
Непростим, навіть дискомфортним з багатьох точок зору стало читання книги «Жнива розпачу» Карла Беркгофа. І, звісно, тут також не до академічних дискусій. Описуючи життя Рейхскомісаріяту Україна, автор практично веде мову про нашу сучасну державу – з її усіма віруваннями,страхами, фантазіями та надіями. Схоже, Україна довіку приречена бути окупована чужинцями.
Цікавим, повчальним і гірким у своїх висновках стало читання монографії Володимира Кулика «Дискурс українських медій» та «Загадки капіталу» Ернандо Де Сото. Взагалі мені подобається такого типу фундаментальні наукові розвідки, здатні пролити світло на стан справ у сучасному світі.
Відтак завжди звертаю увагу на різного роду соціологію – опитування, дослідження, заміри. Насамперед мене цікавить динаміка змін, дрейф громадської думки, переосмислення цінностей і тому подібне.
Зараз читаю книгу Ларі Вулфа «Винайдення Східної Європи», мені подобається.
Крім того, повсякденне читання включає у себе новини, дискусії на фейсбуці, читання довідкової літератури зі спеціальності, сценарії і тому подібне.
Привчився читати із електронної книжки і вважаю такий спосіб найзручнішим на сьогодні.
Щодо порад, то давати їх не буду, мені здається, що привчити до читання неможливо. Повторю, це як кохання – або воно є, або його немає.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/that to read/2012/06/04/083009.html
|
