На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменник, літературний критик і журналіст Володимир Арєнєв.
— Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
— Друзі кажуть, я гарно влаштувався: маю роботу, що пов’язана із читанням. Тому читаю багато, і передусім новинки художньої літератури, біографічні книжки та наукові розвідки.
Останнім часом найбільше вразив Джордано Бруно — його власні трактати, життєписи радянських часів і зарубіжні книжки про нього. На мій погляд, це людина, слава якої аж ніяк не пов’язана з її реальними вчинками та світоглядом. Трагічна, дуже неоднозначна постать, його не розуміли за життя, і він залишився таким після смерті. Я зробив про нього статтю для журналу «Личности», але то тільки верхівка айсберга, життя в Бруно було дуже насиченим і сповненим таємниць.
Із художніх творів, мабуть, чи не найсильніше враження справив останній том «Барокового циклу» Ніла Стівенсона — «Система світу». То така вибухова суміш із авантюрно-історичного роману, економічного триллера та гарної наукової фантастики. Окрім інших принад, там ще й мова чудова (дуже гарний переклад російською Є.Доброхотової-Майкової, але якщо можете — читайте, звичайно, в оригіналі).
— Як обираєте книжки для читання?
— У художці, мабуть, як і всі: сарафанне радіо плюс уважне читання відгуків (зокрема, на «Амазоні»). Є певне коло авторів, у яких нову книжку читатиму в будь-якому випадку, але це переважно закордонні письменники, із наших — хіба Марина та Сергій Дяченки. Ну і ще один бонус рецензента: зазвичай я знаю про вихід книжки за кілька місяців (а то й за півроку); власне, і саму книжку у пдф-ці отримую раніше. Маю можливість обирати лише те, що цікавить мене самого, тому багато модних книжок проходить повз мене (наприклад, досі не читав Муракамі), а з іншого боку — вишуковую всілякі цікаві та рідкісні видання.
Останнім часом активно вчу англійську та польску, тож уважно стежу за новинками на цих мовах. Зокрема, чимало цікавого для себе знайшов у сучасній польській літературі. Один Яцек Дукай чого вартий!..
Наукову літературу та нон-фікшн обираю за принципом «цікаво» або «треба для роботи над власною книжкою». Останнє взагалі дуже класний рушій для того, щоби щось нове для себе розвідати. Коли писав роман «Все плем’я Адамове» про альтернативну історію та сучасний Київ, що вже біля тисячоліття є ісламським, — прочитав чимало літератури з ісламістики. Так просто, для себе, мабуть, ніколи б не взявся, просто не знайшов би часу.
— Що можете порадити для читання іншим?
— Тут сильно залежить від того, хто ці «інші». Що би не казали, але немає жодної книжки, яка була б цікавою для всіх.
Знову ж, із більш-менш недавно прочитаного, — дуже актуальним тут і зараз мені здається роман «Свято Козла» Маріо Варгаса Льоси. Роман присвячений тому, що таке політична влада у своїх нажорсткіших проявах, звідки зароджується і яким чином утримується деспотія в сучасному світі. Як на мене, книжку було би непогано внести до шкільної чи хоча б університетської програми, але боюсь, що ті, хто вважав за потрібне вивчення Коельо, Льосу належним чином не оцінять.
Тим читачам, хто волів би радше розважитись, я би порадив почитати романи британця Террі Пратчетта. Це такі типові британські романи, де гумор поєднаний із цілком серйозною проблематикою, і все це — в пародійно-фентезійних декораціях. Зокрема, із останніх романів дуже цікавими мені видалися «Правда» та «Нічна варта» (в
назві алюзія на Рембранта — не на Сергія Лукьяненко). Сподіваюся, колись матимемо Пратчетта й українською, дуже цього би хотілося.
Із сучасних українських поетів із задоволенням читаю та слухаю Галину Крук та Сергія Жадана. Вони завжди вміють здивувати й сказати те, що сам інколи не здатен «вловити» й висловити.
Та в будь-якому випадку найголовніша порада: читайте книжки. Вони дають те, що не замінить ні кіно, ні інтернет: розвивають нашу уяву, роблять людину мислячою, отже — вільною.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/that to read/2012/04/25/073846.html
|
