“ЛеоПолтвіс-LeoPoltvis - науково-літературна розвідка про Полтву та місто на Полтві” (Л.: ЛА “Піраміда”, 2011 р.)
Збірник "ЛеоПолтвіс" починається із поезії і завершується літературним твором.
Своєрідним епіграфом чи вступом до книги є трьохвіршя молодої львівської поетки Зоряни Лісевич про Полтву. Вже самим своїм прізвищем авторка асоціюється нам
з урочистими вергіліївськими буколіками. З піснями про давні ліси, що породжують ріки. Знаємо, що в давньоруські часи річка Полва у Львові була захищена густими дубово-буковими лісами...Протягом століть ліси вирубали, річка стала міліти, її захаращили, забруднили стоками, і в якусь хвилину і на Полтву нагрянула біда, - словами поетки: "прийшов до неї привид магістерський, що носить із гербом всевладний перстень і видирає з коренем пісні". І життєдайна вода канула в каналізаційну трубу, котра поволі стала безпросвітною повсякденністю, як назва другого вірша Зоряни "Полтва. Вчора, сьогодні, завтра". Згодитися із таким "щурячим" станом речей авторка не може, вибухаючи: "щоб таку її Львів піймав - та нізащо!" А також: "Засни, Львове, засни, прокинешся легінем - хустини бери, на поклін іди. Перепросишся - знов народишся. Потече сльоза у три ручаї... Сурми, клич людей з чотирьох сторін, з чотирьох воріт".
Окрім Лісевич, своєрідними емоційними родзинками у книзі є поезії багатьох інших молодих авторів: Наталки Пасічник, Ірини Новіцької, Олени Пашук, Люби Якимчук, Анни Малігон, Тетяни Бондар, Марії Весни, Романа Рудюка, а також і дещо старшої поетичної генерації: Людмили Таран, Юрія Винничука, Віктора Неборака, Марії Шунь, Тараса Девдюка, Юрка Волощака, і, звичайно ж, корифея літературного процесу Ігоря Калинця зі ще старшими по чину: Б-І. Антоничем і поетом в латині Себастьяном Кльоновичем.
Але не тільки одну поезію ми надибуємо у книзі. Прозові фрагменти про Полтву представлені іменами Андрія Содомори, Юрка Винничука, Віктора Неборака, Юрія Андруховича, Ігоря Калинця, Марії Шунь, Василя Терещука, Івана Лучука, Петра Яценка, Василя Мицька, Юрія Волощака.
Свою "Роксоланію" Себастьян Кльонович розпочинає епіграфом - вже згаданими раніше буколіками Вергілія - як присвяту "наймудрішому львівському сенату". Закоханий у багату лісами та водами природу галицького краю, автор подає щедрий опис Львова - гору Лева (Лев - син короля Данила Галицького, на честь котрого і названо Львів), Замок високий, і глибокі води довкола. Поет пафосно закликає:"Тут, під горою, богині, по праву осісти вам личить"!
Читаємо вірш Богдана-Ігоря Антонича, першого поета-модерніста Галичини, "Апокаліпсис". Із нього постає сюрреалістично-примарний Львів, де "підводяться, мов сонні, велетенські леви" . І "силуети тюрем", що їх разом зі зорями заливає вода, що підноситься із підземних рік...
Ігор Калинець, відомий поет і політв´язень, подає нам блискучий поетичний переспів опису мандрівника Мaртина Груневега про природу Львова із Полтвою
(1582 р.), а окрім того іще три поезії - "Полтва" (історія ріки), уривок про Полтву з циклу "Львівська казочка про Росаву" та "Напасті" (про опір міста на Полтві татарам).У книзі також поміщена його прозова казка для дітей "Ще один сон Данки" зі серії "Данка і Крак".
Молода поетка та есеїстка Наталя Пасічник представлена двома поезіями - "Полтва"("...як у фонтанах на площі Ринок лососі вперто ікру кладуть") та "Богдан-Ігор" - про першого в Галичині поета-модерніста, що "переходить Полтву, як п´яний дітвак..."
Ірина Новіцька, поетка і літературознавець...Читаючи її поезії "Іду по Полтві під брук похованій" та track № 25 < купи собі води>, вражаємося трагізму кожного речення: " була та сама осінь вона зяяла як відкрита рана камінь просив води живої води хоч трохи вперше в житті так" . Або ж - " і одного разу вона (смерть) прийшла туди і дала мені таблетку від запалення легень а води пожаліла..."
Олена Пашук, молода волинська поетка, порівнює Полтву із депортованою Еврідікою, звертаючись до неї :Полтво - водосховище наших душ і благає кожного ймовірного рятівника річки: " відшукай її для мене бо ми однієї групи крові у нас прісні сльози ми дивимося в один бік ми впадаємо одна в одну"
Андрій Содомора, письменник і перекладач, професор латини представлений у книзі коротеньким римованим катреном про Полтву і прозовим роздумом Praesens Historicum - про те, як у середньовічному Львові - через розбіжність християнських конфесій - волею магістрату було по-варварськи спалено вірменина Івашка і львів´янку Софію, "котра понесла з ним дитину". А цій страті передував потужний вилив Полтви, - вода ринула через мури і затопила місто...
Не обминула увагою Полтву і молода поетка і радіожурналістка, родом з Луганщини, Люба Якимчук. Її візія Полтви -" і я іржавію кошачим способом - смугасті лапи ступають снігом: слід-у-слід день-у-день річка у труби слід-у-слід день-у-день..."
Відомий письменник та перекладач Юрій Анрухович поданий 14-ма уривками із 29 річкових пісень -"Як риби у воді". З досвіду своїх особистих мандрів Європою та світом, він зауважує, що у Львові через пропажу ріки повністю відсутні елементи річкового космосу - моряки-приблуди, русалки, нереїди, сирени, водяні змії, потопельники, дракони з лускою, черепахи тощо...
Тарас Девдюк, український поет із Чикаго, пише, що "Мрія поета - не Лета, а Полтва". І що "дихати можна навіть під льодом, якщо дуже сильна спека..."
Юрко Волощак, архітектор та писар козацької чайки "Свята Покрова" представлений у книзі двома поезіями Полтв´янського Львова і двома шматками прозових роздумів - про загрозливий екологічний стан центру Львова внаслідок Полтви. "Камінь і цегла мають властивість старіти і викришуватися, особливо в хімічно агресивному вологому середовищі. Саме таким є стік Полтви, по якому плине вже не вода, а суспензія з органічних гниючих решток, що виділяють сірководень, з лугів і кислот, пральних порошків, мила, паст, солярки, нафти, машинних мастил і т. ін."
Василь Мицько, проходячи повз Львівську Оперу і повз традиційні фрази екскурсоводів "Ми з вами, насправді, стоїмо над рікою, підземною рікою" навіює нам, бо він зі світу "теле" - тележурналіст і поет-актор, свою Легенду про "Критодні Полтви". Чому критодні? Бо тут іде така собі перегра слів:
критичні дні (жіночі) і криті (перекриті бетоном навіки) дні Полтви...
Найпопулярніший у Львові батярський письменник та поет Юрій Винничук, як завжди, несподіваний у своїй подачі невидимої ріки, - його 300 ненароджених синів у презервативах щоразу викидаються в Потву...Крім того, цей автор представлений у книзі ще й легендами про львівських водяників.
Віктор Неборак, поет і літературознавець, явлений нам двома прозовими кусками: "Дещо з львівської міфології" та "Про музику у Львові і про львівську музику". І поетичним "Відліт з Академічної року Божого 1997-го", де він потопає(бо Академічна у Львові іде по Полтві) у своїх візіях давнього і сучасного цієї вулиці-проспекту: "краплини молока, увязнена ріка підземна і суденце перевізника-Франка".
Людмила Таран, київська літераторка, у своїй поезії "Тобі личить посада Хранителя Колекції метеликів" теж не забуває про Полтву. Всіх цехмістрів, партачів, сурмачів, різників, майстрів пудер, білил і помади...білих панночок, фурій, гарпій-самиць давнього і нового Львова вона поселя на дно Полтви, і вони там блукають сновидами...
Марія Шунь як поетка представлена декількома уривками із великого циклу "ЛеоПолтвіс". Ці уривки, як правило, історикознавчі, вони мовби закликають:
"Бо кожного розхапують різні потоки, різні обіди - давай проб´ємо двері отому серванту, отвором на вітер, де львівський потік дах світу зриває"...
Також у книзі вміщено її есей "Думська дорога".
Молода львівська авторка Марія Весна у своєму творі розглядає свій внутрішній андерграунд (особиста депресія), в трубах Полтви- грибки на стінах - у Львові зима!) через призму підземності Полтви, вона ніяк не може дочекатися, коли її Львів розвесниться, коли її Полтва розвесниться, бо ж сама авторка - Весна!
Волинська поетка Тетяна Бондар асоціює львівську ріку із грішницею, котра чекає страшного суду, хоча її місце, насправді, мало би бути в Едемському саду. І коли цей судний день прийде, і воскресатимуть мертві, то вона би мала стати перед богом у їхньому кінці, щоби за її спиною не перемовлялися...
Анна Малігон, як завжди, неповторно-філософська: " Ти памятаєш, скільки жіночих рук і облич торкалось тебе, а, досягнувши дна, не доходили глибини"...
Василь Терещук у своїх "Львівських хроніках" виводить образ такого собі хорватського монаха-мандрівця Марка з ордену босих кармелітів на коні Мустафі, що загостював у Львові, місті кораблів (бо хоч місто і далеко від моря, але тільки львівські майстри спромоглися збудувати єдину за 20 років справжню козацьку чайку). І коли коню з вершником було гостинно запропоновано зануритися у Полтву на борту підводного човна, то вони уже безо скепсису поставилися до того, що Львів - місто кораблів...
У книгу також включена й американська письменниця Джуді Баумел з її описом свого перебування у Львові ( "Річка для людей")саме в той час, коли учасниками ЛеоПолтвісу у центрі міста біля монументу Шевченка проводилася літературна маніфестація за відродження Полтви.
Опісля поетичного введення у книгу зразу ж іде історична розвідка про "Княжий Львів" - Львів на Полтві - Романа Зубика. Ми дізнаємося, що Львів був заснований не над великою сплавною рікою, а в джереловищах Полтви, на самому європейському вододілі, де вузол краєвидів Поділля, Волині, Розточчя, Комарнянського Підгір´я. Автор подає докладну гідрографію про те, як води з південних і західних горбів довколо Львова спливають до Дністра, а звідти до Чорного моря. Полтва вливається до Бугу і впадає до Балтійського моря.
Дізнаємося про численні протоки Полтви. Як бачимо, цей історик доволі детально відтворює водяні та земельні координати львівських околиць, забудову давнього княжого граду, розселення людности, залучення "іноземного капіталу" до столиці - тобто заохочення всім іноземним купцям поселятися в місті і розвивати торгівлю. Не забута і Полтва автором, адже вона як головний ідеолог старого міста, - довкола неї поселялися і творили життя (саме так - не проживали життя, а творили життя) талановиті будівничі та ремісники, саму ж її не чіпаючи, не знищуючи. Ставилися до неї з розумом. Брали від неї данину - рибою та кряквою, їздили нею, але на тому першому етапі творення міста іще шануючи її. Бо, як наголошує автор, в тодішньому часі у Львові та довкола нього над прийшлим купецьким (адже Полтва була торгівельним шляхом у Європу, тому у Львові було чути ледве чи не всі європейські мови, а ще вірмени, турки, греки, сарацини, євреї, молдавани, татари!) , превалювало все-таки місцеве корінне населення. А вода була їхньою молитвою.
Читаємо автора: " Та найбільше було поміж львівськими містичами українців, що поселилися під самим городом від західної сторони. Вказує на це велике число українських церков..."
Велику увагу автор приділяє мудрій політиці будівництва Львова Данилом та сином Левом у Львові, починаючи із 1254-6 рр., толерантного їхнього ставлення до чужинецьких купців, а також несприятливим зовнішнім обставинам - нападам татар зі Зходу з усіма нищівними наслідками. Купці то можуть втекти, виїхати, а корінне населення зазнавало часто непоправних втрат. Але все таки було домінуючим у стольному граді.
Аж поки у 1340 р. не трапилася у місті Володимирі (що на Волині) страшна подія, що стала упадком Галицько-Волинської держави, включно зі Львовом на Полтві. Дня 7 квітня отруїли там останнього князя Юрія-Болеслава Тройденовича, котрий, хоч і був змішаного русько-польського роду, але по-материнській лінії давньоруського походження, і вів свою незалежну політику, часто розбіжну із інтересами Польської держави. На свою біду, він аж надто толерантно та довірливо ставився до чужинців, будучи людиною широкого європейського розуміння, без обмежень запрошуючи їх у Львів та повсюди. І це зіграло з ним пекельний жарт. Жарт-трійник. Із найболючішими наслідками для його материнської держави. Він забув, що у світі існує зрада та риторичне "кому це вигідно?" І що його самого потім багато хто звинуватить у запровадженні чужинецтва на Русі... І нерозумінні місцевих нюансів...
Короля отруїли, і його польський родич Казимир Великий запросто взяв місто Львів - за допомогою зради все тих же чужинецьких купців, котрих так чесно було спроваджувано у Львів отруєним королем. А десять літ пізніше Казимир, взагалі, заволодів Львовом, і, як пише Роман Зубик: "замкнув першу столітню світлу добу княжого города. Будуючи під боком давнього, княжого Львова другий
Львів на іншому місці, призначений для союзників - місцевих чужинних купців, збудував і новий замок на вищій, замковій горі..."
Другий Львів на іншому місці будувався вже за рахунок Полтви та її захисних лісів... В річки потихо забирали її статус.
Тепер переходимо до іншого львівського історика, Івана Крип´якевича разом зі свитою подальших чесних хронологів ЛеоПолтвіса - міста на Полтві.
Відкриваємо його "Галицько-Волинське князіство" ("Економічний розвиток") і знаходимо: "Багатство лісу сприяло збереженню вологи в грунті, тому річки в давні часи були багатшими водою, аніж сьогодні. Тому не дивно, що львівська р.Полтва мала стільки води, що на ній був млин" А в іншому коротенькому фрагменті автор пише, що у Львові млин був уже в ХІІІ ст.
Отже, як слушно зауважили-підловили знані історики, Ріку почали експлуатувати для млинів. А їх було більше, аніж 20. Ріку виснажували для торгівельних транспортацій. Тодішні, вже не автохтонні, "юзери", правда, не враховували незворотніх процесів зі зловживання та знищення природи.Вони не насаджували нових лісів. Вони не поглиблювали дно ріки. Не прочищували її. Що вміли робити добре звичайні селяни. Котрі дбали за своє виживання. Юзери довели ріку до вкрай плачевного, засміченого, засмердженого, заболотненого мочарного стану і, врешті-решт, ЯК ОСТАННІЙ НЕПОТРІБ, ЯК ВИКОРИСТАНУ ШМАТУ, почали її перекривати від людських очей. А згодом і взагалі спустили в каналізаційну трубу, аби побудувати по її руслу Міський Театр Опери (1900 р.) та пам´ятник польському поету Міцкевичу, 1904 р. І галерею модних бутиків. Оскільки прийшле опісля Казимира польське населення вже домінувало у тодішньому Львові. Місцевий люд опинився у стані статиста (німа роль у кіно), відсунутий на сільські маргінези буття. Далі наївно дотримуючись "не плюй у воду - пригодиться води напиться ..."
Прийшлі нові господарі Львова не тільки плюнулу у воду. Вони й самою водою плюнули у "лохань" бруду. Забувши про табу і всевидячий бумеранг...В якійсь мірі географічний вододіл на Кортумському пагорбі Львова став для русинів символічним - вододіл між Заходом та Сходом. Їх видалили із гри, колонізаторський та агресивний Захід (в тому часі) переміг. Католицизм ( через посередника Польщу, із подальшим зпольщенням - але прикрито-замаскованим "все задля віри!")наступав на п´яти, догматичне православ´я теж, по суті, було чужим для душ звичайних, смертних людей, КОТРІ СПОКОНВІКУ ЗВИКЛИ ЖИТИ У ПРИРОДІ ЯК В БОЗІ. Наступив повний пат... Полтва була кинута напризволяще. І донині є, в єгипетському царстві тіней. Навіть гірше. Будучи викресленою "із живих" у кадастрі річок. Вже у радянські часи. В часи повного брежнєвізму і тотального броварства - розведення історичного хмелю...
Про підземний світ Полтви ми дізнаємося зі статей Руденка "Підземна полонянка жартів не любить". А також зі статті Марка Райника "Тече собі Полтва" про львівського діггера Андрія Риштуна (псевдо Голем), котрий вже тривалий час водить спраглих дізнатися більше про Полтву в підземний колектор.
Зокрема, з його допомогою робилися зйомки фільму про Полтву, коли польська режисерка Каміла Хоміч на кошти ЄвроКульту - разом із Олесем Дзиндрою та цілим його Музеєм Ідей, котрі й запросили її у Львів для цієї роботи, ходила та їздила по всіх місцях, де треба було відзняти щось важливе про Полтву. Режисерка була у шоці, коли побачила місце, де іще кришталево-чисті джерела, не підозрюючи, що далі їх чекає клоачний колектор,- бо впадають у нього - і досі напувають своєю вологою місцевих людей. Люди із банками стоять у черзі по свою полтв´янську воду. А за кілька метрів - страшний кінець тій воді... Також вона робила зйомки, де вже сплюндрована річка виходить з труби назовні і йде на так звану очистку на відповідну станцію, яка вже не в стані повністю справитися із покладеною на неї функцією. Далі та "славна" вода впадає у Буг, а він тече бумерангом у сусідню Польщу. "За що боролись, на те і напоролись", як у тій приказці ...
Наближеними "по запаху" та "підземним" змістом є також статті Олега Романишина "Запах міста Лева" та Павла Гранкіна "Каналізація Львова", зокрема, остання докладно характеризує історію будови каналізаційної системи у Львові впродовж століть...Цікавою є така цитата зі статті Гранкіна: "У 1878 році львівський цивільний інженер Людвік Радванський подорожував по Німеччині, де мав можливість ознайомитися з досвідом будови каналізації кількох німецьких міст. Він був противником використання Полтви для відведення стічних вод та фекалій, пропонуючи закладення колекторів на обох її берегах. Виходячи з фінансового стану міста та відсутності домових водопроводів і нещільної забудови передмість, автор висловився за впровадження у Львові роздільної системи каналізації. Але міська Рада і магістрат вирішили провести перекриття ріки. Воно розпочалося весною 1885 р. засклепінням Полтви на вул. Академічній. Роботи по перекриттю Полтви продовжились у 1887 р. на відрізку від перекритої частини на Марійській площі до площі Ґолуховських (Торгової). Усіма роботами керував інженер Вацлав Ібіанський. Під час проведення робіт у річищі Полтви знайдено багато людських кісток; цих німих свідків облог захоронено 7 вересня 1887 року на Стрийському цвинтарі (зараз - верхня частина Парку культури). У 1890 р. було закрито русло Полтви в районі пл. Зернової і перекрито річку дубовими плахами на площі Різні. Перекриття Полтви кардинально змінило вигляд центральної частини міста"...
У своїй статті "Водяний вулкан" Олег Романишин пише, що унікальний із погляду геології Львів - це не лише наземна, але й рідземна його частина. І саме через стару оригінальну тунельну каналізацію центр Львова все більше починає страждати - це і несподівані водяні фонтани-прориви на вулицях, це і підтоплення та руйнація багатьох будинків. А причина одна - через пошкодження водопровідно-каналізаційної мережі вода вимиває землю під фундаментами. 625 старих будинків у Львові мають тріщини та деформації. Львів волає про допомогу.
Багато сторінок у книзі відведено під матеріали про історію та розвиток Пелчинських ставків у Львові, про першу солдатську пливальню-басейн. Про це
в деталях пише давній історик Францішек Яворскі, а також згадують сучасні автори Мариновський та Вячеслав Чижевський. Зокрема, Яворскі зосереджується в головному на тому, що було на тому місці іще до солдатських казарм. А була там львівська Аркадія, літня резиденція міського патриціату.Навіть сам король Ян Казимир проживав там. А значно пізніше від нього бургомістр і поет Бaртоломей Зіморович. Згодом на горі Цитадель, поруч Пелчинських ставків, у першій пол.ХІХ ст. Археолог Зигота Пауль знайшов якісь дивні камені, ніби рештки стародавніх поганських вівтарів, подібні до тих, що називають "бабами". А колись сам Пелчинський став у Львові крутив кілька млинарських коліс.
Про військову пливальню в "Історії львівських передмість" згадує Ярослав Мариновський:" На одному з них, Пелчинському ставу (це тепер приблизно район басейну біля Парку культури), генерал австрійської армії Ян Фреснель 1820 року влаштував басейн для тренування вояків. Фреснель був відомий у Львові ще й тим, що будучи сивоволосим дідом закохався у молоду дівчину, і хоча батько замкнув її в монастирі, таки добув дозвіл і одружився з нею.А сто п´ятдесят років тому на Пелчинському ставі для львів´ян влаштовувалися справжні ґрандіозні шоу з дивовижними морськими чудовиськами, військовими кораблями і неграми-матросами, які воювали з цими потворами у вигляді крокодилів, китів і сирен. Забави мали благочинну мету. Із цієї місцевості якраз випливає наша славна річка Полтва, яка колись протікала через ставок, званий Полтавою. На початку ХХ століття майже всі стави цього району було засипано і до наших часів зберігся лише став Левицького, потім він називався Світезь, а тепер це басейн "Медик".
Читаючи Вячеслава Чижевського"Про що згадує львівський Нептун?", знаходимо не тільки про чотири скульптури - фонтани,що прикрашають львівську площу Ринок. (Це - зображення давньофінікійського бога родючості Адоніса, римської богині Місяця та мисливства Діани, давньогрецької богині морів Амфітріти і давньоримського бога моря Нептуна), а також і про багатство ставків та млини, і про Європейський вододіл на Кортумовій горі: "Дуже цікаве явище можуть спостерігати мешканці вул. Золотої неподалік від Кортумової гори, або гори Страт. На вулиці Золотій є двоповерхові будиночки, які розташовано на самісінькому Центральноєвропейському водорозділі. Якщо під час дощу в кімнаті підійти до вікон, які виходять на вулицю Золоту, то краплі дощу будуть стікати з даху у струмочки, що наприкінці свого шляху пропадуть у русло Дністра і у басейн Чорного моря, якщо вийти до вікна на північній стороні, з краєвидом на глибокий яр і північні райони Львова, то краплі з даху стікатимуть до Західного Бугу та до Балтики!"
Про давні млини у Львові докладну доповідь "Гідрологічна система верхів´я Полтви та її господарське використання" проголосив Роман Могитич на Львівській Полтв´яній конференції. "Вздовж течії Полтви та основних приток влаштовано кільканадцять ставів та саджавок. Збереглись власні імена (вздовж за течією) Домініканський ставок, Вулецькі ставки, Собків став, Микулинський, Пелчинський, Панянський, Свинорийський, Вороблячий, Сакраменток, Богдана Доноваковича, Королівська купальня (пізн. Кисельки)...Міська Рада ще у ХVІ ст. доклала зусиль, щоб викупити угіддя, де знаходились витоки Полтви з приватних рук до міської власності. Тут же влаштовано водоприймачі міського водогону Мелюзина...Найповніші документи, на підставі яких можна відтворити характер використання річки для господарсь ких потреб, є інвентарі старостинської юридики 1570 р., міських Ланів з 1608 р., та реєстри збору податку з 1608 та 1636 рр. Картографія, на підставі якої відтворено річкову систему долини Полтви належить уже до значно пізніших часів. Це мапи з 1766 р. (Десфіль), 1777 р. (Губер), 1780-81 рр.(Пінтерсґофен), кадастрові мапи з 1822 та 1849 рр..."
Історик Ярослав Ісаєвич поданий у книзі фрагментом своєї статті "Як будувався давній Львів?" про археологічні знахідки над Полтвою. Наближеною до нього за змістом є Наталія Космолінська, стаття "Парк Знесіння і Святовидове поле", що подає нам давній Львів над Полтвою у контексті дохристиянських символів.
Маємо у книзі також дві показові екскурсії Оксани Колтун із "Методичних матеріалів до навчальних екскурсій з «Геоморфології міст» - Антропогенні геоморфологічні процеси й форми рельєфу. Перетворення долин рік і ярково-балкової мережі у містах". Мета цих екскурсій - показати руйнівні прояви таких сучасних рельєфотвірних процесів, як суфозія та осідання, площинна й лінійна ерозія, зсуви, заболочення тощо, а також навчитись виявляти ділянки з антропогенно перетвореним рельєфом. Для прикладу - "до вул. І.Огієнка спостерігаємо за перетворенням колись заболоченої заплави Полтви (територію осушено, підсипано, стави спущено і так само засипано, а наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст. забудовано). По всіх улицях знаходимо численні приклади суфозії вздовж трас водних комунікацій, а також тріщини в будівлях головно внаслідок вібрацій від проїзду транспорту..."
Історик Ігор Мельник, 2 його статті ( "Порт морів Левового та Бурштинового" та "Проспект ім.Вячеслава Чорновола")аж перенасичені найрізноманітнішою інформацією про минуле полтв´янського Львова. У першій його статті пересічний читач може довідатися про таке: "На початку ХХ ст. у Відні відбувся спеціальний конгрес, присвячений будівництву водних шляхів в Австро- Угорщині. Зокрема, в системі транспортних каналів цісарства передбачалося будівництво каналу від Вісли до Дністра з відгалуженням на Львів і Броди...
Гідротехнічне бюро ц. к. міністерства торгівлі запроектувало трасу каналів для Галичини від Грушева на Одрі до Кракова. Далі було два варіанти цього водного шляху. Перший - каналізованими ділянками Вісли і Сяну. Другий - штучний канал від околиць Кракова до Сяну.
Всього на трасі передбачалося побудова 30 шлюзів і 9 портів: Судова Вишня (0 км), Родатичі (10 км), Городок (20 км), Мальчиці (24 км), Львів (50 км), Гряда (62 км), Новий Яричів (62 км), Задвір´я (90 км), Красне (103 км), Ожидів (116 км), Соколів (127 км), Броди (146,5 км). Через р. Стир цей водний шлях міг би бути продовжений до Прип´яті, а через неї до Дніпра...
Загальний кошт будови оцінювався у 69,6 мільйонів корон.
Великою проблемою було забезпечення каналу водою, особливо в районі Львова, де він досягав найбільшої висоти. Щоденна потреба виносила 61 тисяч куб. метрів води. Для цього передбачалося будівництво великих водосховищ: на р. Зимна Вода біля Скнилова (в районі нинішнього летовища), на р. Недільщина біля Дорошева. А також - подачу води трубопроводами з р. Верещиця та Західний Буг...
Однак за Австро-Угорщини ці проекти так і не були реалізовані. У міжвоєнний період до них поверталися та так і не знайшли коштів для їх втілення у життя. А з другої половини ХХ ст. розвиток залізничного та автомобільного транспорту зробив неактуальними проекти побудови порту для Львова"...
Саме від Ігоря Мельника я довідалася, що Левове море - це одна із давніших назв теперішнього Чорного моря...
А тепер переходимо до статті Андрія Дороша "Мрії про море", де автор зупиняється на декорі львівських фасадів, на алегоріях торгівлі - чи то у вигляді рельєфів із морським змістом, чи цілих скульптурних груп. Його стаття ілюстрована світлинами морських атрибутів (човнів, якорів, вітрильників) та різних водяно-міфологічних персонажів, - все це відзняте із львівських кам´яниць. Бачимо дельфінів - символів торгівлі та всяких риб.
Треба зазначити, що подібними зображеннями є ілюстрована вся книга "ЛеоПолтвіс".
Не можна забути про ще одну наболілу і майже ключову статтю Петра Волошина "На чому будуємо?", де автор зважено перераховує всі історично-будівельні ляпи
домінантних архітекторів та сірих кардиналів Львова.
Левову частку уваги в книзі віддано Музею Ідей. Бо саме він під керівництвом Олеся Дзиндри 3 роки тому першим став зрушувати громадськість Львова зі
застояного каналізаційного місця - за ревіталізацію Полтви. Чимало громадян і організацій долучились до цієї ініціативи Музею Ідей. Вони разом творять стратегію
проекту та шукають європейських та світових партрерів для підтримки та допомоги у його реалізації.
Журналістка Ярина Коваль представлена статтею "Про що болить Полтва?" про львівський пленер гутного скла Склококо- 2009, організований Dzyndra Art Glass
Studio та Музеєм Ідей. Треба відзначити, що ця виставка в одинаковій мірі, як і стаття Ярини про неї, послужили своєрідним поштовхом для творчих людей Львова - задуматися над реальним станом екології Львова.
У статті "Річкова конференція у світовий День Води" довідуємося про минулорічну конференцію у Гданську, Польща, де відбувався обмін досвідами між партнерами
Platform River// Cities у сфері культурного розвитку рік як суспільного простору. На конференції були гості з різних куточків світу. Був і Львівський Музей Ідей. Директор музею Олесь Дзиндра вперше представив там проект ЛеоПолтвіс. Учасників конференції вразила історія засклепіння (погребіння) Полтви, а особливо фотографії та відео підземних каналізаційних тунелів, по яких тече Полтва.
У книзі вміщено декілька поточних газетних матеріалів про вже згадувану раніше, ініційовану Музеєм Ідей, першу у Львові міжнародну конференцію про можливість відновлення річки Полтва і способи цього розв´язку. Спів-організатором цієї конференції та семінару про способи ревіталізації Полтви був спільний українсько-німецький проект Німецького товариства технічного співробітництва (GTZ), що займається реконструкцією старого Львова. Приїжджі німецькі, італійські та польські експерти мали доповіді у Львові. Зокрема німецькі експерти розповіли про позитивні досвіди ревіталізації річок, озеленення та оживлення індустріальних територій, зокрема у Ляйпцигу річки Пляйсе та у Дрездені річки Вайсеріц. Щоправда, головна відмінність іноземних ситуацій із львівською у тому, що, наприклад, у Німеччині законодавство забороняє спускати каналізаційні води у річку.
У книзі подано повністю дві статті - про хід конференції - Аліни Небельмес та Наталі Горбань. Також подано ряд конференційних фрагментів за матеріалами газет ЗІК, Експрес, Дойче Велле, Львівська Пошта.
За словами Наталі Горбань (стаття "Полтва повертається до життя?", газета Ратуша): "У результаті обговорення фахівці вирішили створити ініціативну групу, що вимагатиме внести Полтву до кадастру річкових об´єктів, адже, коли вона отримає офіційний статус ріки, це автоматично означатиме, що "Львівводоканал" більше не зможе зливати туди стоки, і змушений буде прокласти каналізаційні мережі на тих ділянках, де сьогодні просто скидає відходи у ріку. Адже Полтва і каналізація на багатьох відтинках розділені. Втім, сказати про скільки саме відсотків ідеться, наразі ніхто не може, адже таку інформацію, стверджують фахівці, у "Львівводоканалі" засекретили - цих даних громадськості не надають.Окрім того, на конференції вирішили подбати про очищення джерел Полтви, адже саме з цих невеличких потічків у різних районах міста і розпочинається ріка".
Із подачі Аліни Небельмес у рубриці "Міські акценти" газети ZAXID.NET читaємо: «Полтва "жива", бо живі її витоки, які передусім треба рятувати. Мова йде про потік на Пасіках, що на Погулянці, потік Залізні Води, потік у Стрийському парку, Вулецький потік недалеко від кінотеатру "Сокіл", який постійно чистять діти з еколого-натуралістичного центру, натомість населення викидає туди сміття. Маємо ще також Голосіївський, Клепарівський, Кривчицький потоки. Потрібно їх ревіталізовувати, а потім говорити про те, щоб хоча б частково відкрити річку у місті. Я вважаю, що присутність міської влади у порятунку Полтви вкрай потрібна, адже, перш за все, треба відновлювати очисні споруди, які знаходяться сьогодні в катастрофічному стані. Принаймні вони не спрацьовують так, аби Полтва могла повноцінно "жити" нижче від них. Адже річка Полтва розташована на головному європейському вододілі та впадає з одного боку у Західний Буг, з іншого - у Віслу, а потім в басейн Дністра, і в Чорне море", - заявив Володимир Кучерявий - завкафедри ландшафтної архітектури Національного лісотехнічного університету. А директор ландшафтного парку «Знесіння» Олесь Завадович вважає: «Річку можна відновити на окремих ділянках. У скільки це обійдеться - невідомо. Валити будинки на проспекті Свободи ніхто не буде... Зараз річка протікає у колекторі. Напевно, каналізацію потрібно прокладати окремо від річки. Річка додасть місту природної краси, але де взяти кошти? У місті й так багато комунальних клопотів». Те, що витоки Полтви є у межах норми, підтвердив на конференції представник Центру досліджень навколишнього середовища (Ляйпціг) Франк Блюменсаат. Він зазначив, що сам є один із дослідників проекту IWAS, у межах якого відбувається дослідження Західного Бугу, Полтви та приток. "Ми аналізували якість води. У вересні 2009 р. та травні 2010 р. у Полтві та Західному Бузі робили заміри протягом тижня у багатьох місцях. У притоках Полтви якість води - у межах норми, натомість у самій Полтві низька концентрація кисню, підвищена - фосфатів, азоту (що є токсичною речовиною), аміаку. Експерти з інших дослідницьких центрів теж прийшли до такого висновку. Відходи каналізації потрапляють у воду, а їх потрібно переробляти на очисних спорудах, щоби у річку входила чиста вода. Каналізаційна система Львова є недосконалою, багато проривів і витоків", - зазначив Франк Блюменсаат.
З газети Експрес довідуємося про перше засідання Клубу шанувальників Полтви "ЛеоПолтвіс" - на базі Музею Ідей. Та їхні заплановані цілі щодо бачення ревіталізації Полтви.
Підсумувавши всю інформацію про ці плани із "ZAXID.NET" та "Експресу", можемо уяснити собі, що це -- організувати очищення притоків Полтви, розпочавши з львівських Пасік та парку Залізні Води, артикулювати проблему «ув´язненої» ріки серед львів´ян, потім - сепарувати каналізацію від річки, очистити водотоки, які насичують річку, а також промаркувати русло річки в сучасному Львові на будинках і вулицях. Домагатися ввести річку Полтву на карту Львова, повернути її в кадастр рік України, провести інвентаризацію струмків і потічків Львова, залучивши до цього школярів, гімназистів, студентів. Цими ж силами можна впорядкувати ці водні потоки та озеленити територію. Адже якісний громадський простір сприятиме покращенню якості життя. «Географія міста дозволяє у 2-3 частинах міста відкрити ріку, що стане імпрезою міста, - запевнив О.Дзиндра.
Цікавим і дотепним у книзі є допис Лесі Межви до "Газети по-українськи" - про нову львівську кнайпу "Дім Легенд" на вул.Староєврейській у Львові - поданий через призму окремого Залу львівської давньої бруківки, яку стали розкрадати ще від часів забудови Львова королем Данилом Галицьким. І як та бруківка понумеровано щезає під маєтки сучасних депутатів-нуворишів. І про окрему кімнату у кнайпі - Зал охорони підземної ріки Полтви, де на стіні висить екран. Він єдиний у місті транслює течію Полтви.
Актуальним і не без іронії є також звіт журналістки Наталі Дудко про культуру Львова у 2009 році у "місті ув´язненої ріки".
На фоні цієї інформації особливо моторошно читати наступний матеріал: "2500 ємностей з 50-процентним діоксином потрохи починають протікати. Від львів´ян приховують не тільки це."(За матеріалами газети ZIK.com.ua" target="_blank">ZIK, 4 травня 2005 р.)
Підвищення вмісту солей важких металів у ґрунтах заплави річки Полтва та у Кам´янка-Бузькому районі - тривожні фактори, про які, на жаль, практично мало кому відомо, як і про ще одну специфічну екологічну проблему Львівської області - Полтвинську зрошувальну систему...
Окремо слід додати, що численні постери із річкою Полтвою є взятими із архіву Музею Ідей. Багато світлин із Полтвою використано зі сайту "Урбаністичні образи" Lvivcenter.org. Координував проект, тобто був зв´язковим між упорядником та авторами, літератор і тележурналіст Василь Мицько. Післямову Дзиндри і тези до книги переклала англійською Оксана Луцишина. Другу версію обкладинки до "ЛеоПолтвісу" (для збуту у книгарнях) виготовив художник Лаврін Шимін.
Багато світлин із Полтвою, а також деякі важливі статті про історію та стан Полтви, з дозволу редактора Ігоря Мельника, взяті із "Галицької Брами" -номер "Порт двох морів", 2009 р. Окрім Ігоря Мельника, також окрема подяка за надання важливого візуального матеріалу до книжки Юрію Волощаку.
Вдумливого вам читання!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/pesentation/2012/03/28/084300.html
|
