Буквоїд

ТОП-5 кращих українських детективів – 2011. Авторський рейтинг

Пропоновані книжки можна вважати достойними зразками української гостросюжетної прози. Складаючи такий перелік утретє з часу існування на «Буквоїді» скромного авторського проекту «Кримінальне чтиво UA», я вкотре наголошую: не все, пропоноване тут – власне детективи. Але все – гостросюжетні захоплюючі романи.
У нас нема власної індустрії популярної літератури. Про це я говорю та пишу тут постійно. Мене особисто подібна ситуація не задовольняє. Тим більше, що сусідня Польща за досить короткий термін не просто створила книжковий ринок, а наповнила його гостросюжетною прозою, в тому числі - детективами, трилерами, пригодницькими романами. Ця література в сусідів становить досить важливий сегмент книжкового ринку. Автор тих же детективів часто може бути більшим громадянином, аніж той, хто творить літературу «високої полиці»: такої високої, що не дістати, ось і стоїть вона, висока література, припадає пилом століть - хай нащадки оцінюють... За прикладами, до речі, далеко не треба ходити. Громадянську позицію зараз активно висловлює російський письменник Борис Акунін - і вона кардинально розбіжна з позицією тих колег, хто пише нудні, зате - правильні книжки. Між іншим, попри загальну сумну ситуацію в Україні теж є автори, котрих можна вважати якщо не живими класиками нового українського детективного роману, то в усякому разі - фундаторами актуальної вітчизняної белетристики. На ці імена варто і правильно звернути увагу незалежно від будь-яких рейтингів. Давно та продуктивно пишуть детективні романи кияни Анна та Петро Владимирські. По книзі щороку мінімум, стартовий тираж 10 тисяч - це стабільний та вдячний читач. Зробив свій внесок у становлення сучасного гостросюжетного роману в Україні також Сергій Пономаренко, теж киянин. Олексій Волков із Тернопільщини для мене досі є зразком українського трилеру, від якого він останнім часом, на жаль, відійшов досить далеко. Алла Сєрова з Запоріжжя і киянка Наталя Тисовська пропонують своєрідні українські адаптації західних детективів від жіночого імені. Словом, при бажанні індустрію можна підняти, але витру скупі сльози... І наостанок. Більшість книжок, прочитаних та відзначених мною, насправді не завжди відповідають моїм дещо специфічним читацьким смакам. Проте, взявши на себе дивну місію відстежувати й хоча б щось робити для популяризації саме українських гостросюжетних романів, я підхожу до творів колег не з хибної та ущербної позиції власного смаку. Кожна з книжок, які тут названі в якості кращих, представляють різні жанрові напрямки та окремі авторські стилі. А разом можуть скласти більш-менш об´єктивне та повне уявлення про стан та тенденції української гостросюжетної прози. Власне, саме для того я відстежую, купую та читаю всю цю літературу. Мені вона просто цікава, в будь-яких своїх проявах. І саме своєю різноманітністю вона й цінна. Як і раніше, автори та їхні твори подвються за порядковими номерами та за абеткою. Тобто, перша позиція не означає перше місце.   1. Олександр Єсаулов. «Переможців не судять» - Тернопіль, «Богдан», 2011 р.

  Детективи цей автор пише для підлітків. Досить непогані, як на мене. Але тут - історичний роман про те, як у середині минулого століття на Тернопільщині офіцер НКВД Скворцов ловив-ловив, та ніяк не міг спіймати зв´язкову ОУН-УПА Марію Грицай. Приватний поєдинок українки та чекіста на історичному фоні польської, російської, німецької та знову російської окупації Західної України.   2. Владислав Івченко, Юрій Камаєв. «Стовп самодержавства або 12 справ Івана Карповича Підіпригори». - Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011 р.

  Збірник оповідань про пригоди філера київської охранки Івана Підопригори та його кмітливі способи порятунку свого начальника, здатного влипати в ідіотичні ситуації. Насправді це аванс: не всі історії в книзі рівні, деякі - навіть на межі поганого політичного смаку, проте разом вони відривають безмежне, неоране поле для цілого напрямку вітчизняної популярної і не тільки літератури, давно відрите по обидва боки наших кордонів: не аж таке далеке, зате дуже щедре на сюжети українське історичне минуле. Так, були ми під Росією, Польщею, Австро-Угорщиною, то й що? Відмовляти собі в задоволенні бавитися з цим минулим, як це роблять усюди на радість читачам? Івченко та Камаєв стверджують, як Прокоп Свиродивич Сірко: «Да нікада!»   3. Андрій Криштальський. «ДЕСЯТИНА». - Луцьк, «Терен». - 2010 р.

  Розстріляна німцями під час окупації Луцька єврейка Рикля перед смертю називає подругам місце, де її родина заховала фамільні коштовності. Правда, місце ще треба знайти, розгадавши шифр. Така зав´язка похмурого психологічного детективу в стилі ретро: скарб шукають у 1970-х роках усі, кому не ліньки - від зятя однієї з живих спадкоємиць Риклі до офіцера КГБ. І єврейське золото тут - не єдина таємниця, котру всі авантюристи намагаються розкрити...   4. Сергій Пономаренко. «Прокляття скіфів». - Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011 р.

  Багатошарова та багатожанрова - від історичної хроніки до класичного детективу - історія про фатальну скіфську прикрасу. Хто нею володіє, той рано чи пізно помирає. І так крізь століття, через революцію, війну та окупацію - до наших днів.   5. Юрій Сорока. «Арахнофобія». - Харків, «Фоліо», 2010. - 250 с.

  Рідкісний зразок «чистого» детективу, та ще й з елементами нуару. Колишній «дикий гусак», учасник бойових дій на Кавказі, та звільнений працівник карного розшуку Ярослав Савицький береться розшукати чоловіка заможної польської пані. Той випадок, коли роман хоч і є значною мірою набором характерних жанрових штампів, проте доводить вміння автора користуватися всім цим інструментарієм так, аби не зіпсувати його.   P.S.  Cуб´єктивність, але неупередженість та неангажованість цього вибору підтверджує той факт, що я купую книги за власні гроші (автори не дарують), хоча й зі знижками.     
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/criminal//2012/02/21/230500.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.