Орхан Памук – незвичний письменник для читача, тому і привертає увагу до себе. Хтось читає його романи із захопленням, а хтось нещадно критикує. Ми ж розглянемо його текст «Сніг» з точки зору постмодерністської парадигми, в якій і творить турецький письменник.
Мозаїчність, одна з рис жанру постмодерну, використовується письменником на високому рівні. Читаючи глави його романів інколи стає незрозуміло чому описуються певні події, розмови, місця. Лише запам´ятовуючи ці деталі, читач може зібрати їх наприкінці книжки як мозаїку і побачити картинку повністю. «Сніг» є складною мозаїкою, яка потребує уваги читача до останньої сторінки.
Орхан Памук показує світ ісламу зсередини. Читаючи його твори ми занурюємось в культуру письменника. Навіть починаємо мислити іншими категоріями. В романі «Сніг» на останніх сторінках вустами одного з героїв сказано, що «здалека нас ніхто не зрозуміє». Це правда, бо культура Орхана Памука має складні традиції і непросту історію. Але книжки письменника наближають нас до культури ісламу. Шкода, що це не розуміє турецька влада, яка переслідує письменника. Як і персонажа Ка в романі «Сніг». Цікаво, чи не є це перехресним посиланням з реальним життям? Ще одним принципом постмодерну.
Роман «Сніг» може виявитись складним для читача і з точки зору розуміння політичної ситуації в країні. В основі роману лежить боротьба між ісламістами і західниками. Тому в романі згадуються різні угруповування, організації тощо. Якщо ж ви не знайомі з турецькими рухами, то це на перших порах уповільнить ваше сприйняття роману, та з часом ви повністю зануритесь в описані події. Загалом вся творчість Орхана Памука зводиться на культурній дилемі східного світу - дотримуватись традицій чи йти слідом за Заходом. Відповіді на запитання письменник не дає, намагається бути об´єктивним і дати читачу самому зрозуміти всі переваги і недоліки цієї дилеми. Тому Ка, герой роману, і є «шпигуном» (як його називають в одній з глав) різних політичних організацій. Ця невизначеність є проблемою для культури сходу, так само як і для Ка.
Уявіть собі звичайне турецьке містечко, яке через різні причини є збіднілим. Містечко є місцем, де не приймають розвитку. Незважаючи на бажання жити краще, всіх влаштовує устрій життя. Всі одне одного знають, прагнуть спокою під час перегляду улюбленого серіалу «Маріанна», можливість посидіти вдень у чайхані і випити склянку раки. Містечко має назву Карс.
Одного дня в місто навідується поет Ка. В цей же день снігова заметіль призупиняє будь-які контакти з зовнішнім світом - потяги не ходять, телефон не працює. Невеличке місто відгороджене від світу і стає моделлю всієї держави загалом. Тут живуть різні верстви населення, опиняються люди з різними політичними поглядами та мають різні думки щодо причин самогубств дівчат, заради з´ясування яких і приїжджає Ка.
Три дні місто живе за власними правилами. Три дні місто живе революцією. Звичайно ж як розчистять дороги, то всіх активістів буде піддано під трибунал. Хоча головні дійові особи революції Ладжіверт і Сунай, які захищають протилежні політичні позиції вже будуть мертвими. Революція розпочалась як театральна вистава, нею ж вона і закінчується. «Що наше життя? Гра». Чим був Карс протягом трьох днів як не театром? Гра, як і мозаїка є однією з ознак постмодернізму.
Цікавим є те, що кожен герой має свого друга, сестру, супротивника. Не знаю чи можна тут сказати, що вони є симулякрами, але безперечно вони є необхідною умовою існування одне одного. Адже без Ладжіверта і Суная не було б політичного протистояння. Головний герой Ка пов´язаний з Орханом, який переоповідає всі події (і навіть закохується в ту ж жінку, що і Ка). Також тут присутні дві сестри Іпек і Кадіфе, які не просто є сестрами, а й навіть закохані і мали інтимні стосунки з одним чоловіком. Фазил і Неджіп є двома друзями, які розуміють одне одного без слів. Навіть сам текст Орхана Памука «Сніг» має своє інше «я» у романі - зелений зошит Ка з поезію.
У міста Карс є одна дуже цікава деталь, що здивує читача. Місто має газету, що друкується ввечері. На перших шпальтах газети завжди знаходяться новини, які ще не відбулись. Читаючи газету, коли Ка тільки приїхав в місто, що він відвідає виставу в перший день революції і зачитає вірш, то поет дивується. Адже у Ка навіть у планах не було відвідувати урочистий вечір, крім того, він вже багато років не писав вірші і не мав що сказати публіці. Йдучи ввечері на виставу третього дня революції мешканці міста дізнаються з ранкової газети, яка розміщена на вітрині редакції, що Ладжіверт помре на сцені. Але передбачення газети виявляються пророчими. Деталь цікава з точки зору часового сприйняття: мешканці Карса живуть минулим чи майбутнім? Вчорашнім днем чи завтрашнім? Орхан Памук і таким чином нагадує нам про стриждень роману - поступ чи традиції.
Можливо, ті хто також читав цей роман скаже, що «Сніг» має інші акценти. Для когось важливою віссю буде тема кохання, для когось - питання натхнення у творчості. Орхан Памук не просто наближує зі Сходом говорячи про актуальні проблеми. Він, використовуючи постмодерністські інструменти, говорить не просто мовою, а й схемою, зрозумілою західному читачеві. А наявність філософії у цьому творі навіть не потрібно доводити. Протягом роману Ка пише вірші, які накладаються на схему сніжинки і вісь придуману колись філософом Френсісом Беконом. Що це? Відсилка у традиції чи постмодерністський прийом для поступу?
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/02/15/114920.html
|
