Неоніла Стефурак. Заметіль: вірші, новели, драма, есе. – Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2011. – 268 с.
"Ти - піфія. Ти вкарбовуєшся в серця, як символ любові,
але дати любові не можеш нікому. У тебе віщий голос, добре серце,
від тебе струмує багатообіцяючий поклик, але заходять до твого храму
лише ті, хто шукає розради для себе чи хоче знати своє майбутнє.
Твоя доля, твоє життя їх не цікавлять, тому бачити тебе
вони не можуть - бачать жертовник, на якому горить таємничий вогонь.
Лише ті, кого вибрало твоє серце, крізь прочинені двері храму
можуть бачити тебе, жрицю, біля вівтаря любові. Те, про що ти говориш,
залишається таємницею навіть для них, хоч саме вони збудили в
тобі голос, який гріє багатьох..."
Неоніла Стефурак. Піфія
Кожна книжка, написана цією поетесою, а їх у неї рівно десять (число, яке означає повноту, завершеність), є справжньою подією для шанувальників її творчості. Нова книга, що є своєрідним вибраним, яке розширює жанрові рамці авторського осмислення світу: маємо тут і поезію, і прозу, і драму, і есе, - лише підкреслює очевидне: Неоніла Стефурак є письменницею класичної інтонації і класичного сприйняття.
Вона вже давно не пише віршів. Маю на увазі, пише не просто вірші. Кожен вірш для Неоніли Стефурак - це її спроба докричатися до світу. Або ж навіть не так - кожен її вірш є мовби таким собі цвяхом любови і гніву водночас, який вона вбиває у сумління небайдужих. У цьому власне й проривається її романтичне світосприйняття й світоглядний ідеалізм, хоча довіри до людини її лірична героїня якщо не втратила повністю, то в принципі не дозволяє розслабитися на довіру людську...
Допомагає їй втриматися в орбіті людських стосунків і непростих взаємин віра. Так-так, християнська основа творів Неоніли Стефурак сьогодні очевидна. Це її " соломинка " у хаосі людської байдужости і побутово-психологічної жорстокости.
Поетичний блок книги складається із трьох розділів: "Йорданське таїнство зими", "Поставлений історією голос", "Її обітниці незмінні". У першому розділі маємо вірші ліричного екзистенційного проминання зі споминами/втратою любови через драматично-трагедійне (в її античному прочитанні) очікування невідомого; у другому розділі маємо вірші історіософсько-християнського інтонування тієї ж любови; нарешті, у третьому розділі маємо вірші інтимно-тілесного спомину любови. Можна сказати, що оцей віршовий блок книги є своєрідним триптихом, присвячений ЛЮБОВІ: ода-реквієм водночас.
Домінує внутрішнє порозуміння ліричної героїні зі своїми почуттями/втратами. Домінує елегійно-пластична мелодійне прощання-осанна любові. Ці вірші читаються як молитва. Ці вірші п´ються як лікувальна амброзія. Ці вірші проживаються як досвід знаходження і втрат. Але немає образи чи розчарування. Є мудре проростання в простір Любови, власне у той християнсько-релігійний вимір ангельської чистоти і світлости ( світлодіяння за Галиною Яструбецькою).
Новелістика Неоніли Стефурак автобіографічна, дуже відверта ("Дім на піску"). Основний домінуючий настрій - настрій людської втрати. На жаль, так. Тут теж немає нічиєї вини, тут є намагання зрозуміти. Навіть не пробачити, бо все вже пробачено. Просто, ще є закономірне людське прагнення для себе визначити причинно-наслідкову сутність і суть прожитого.
Есей ("Ностальгія за вічністю") разом із біографічним доважком ("Такий крутий і правильний заміс") є доповненням цієї просвітлено-мудрої книги: " Якось я стояла на березі ріки і думала: от і проминуло життя, спливло валунами й порогами і, змілівши, перетворилося в несміливий потічок, що жебонить собі тихесенько поміж камінням. І що з того, що я борсалася, аби змінити русло ріки? Моя сила пішла нінащо. Вода мого життя, не розхлюпана намарно, могла б іще довго живити прибережні дерева і трави, тамувати спрагу, гойдати човни... Що залишилося від моєї сваволі, могутності, сили?... тепер я була маленьким потічком - і діти, бавлячись, засипали мене камінням... " Сей фрагмент нагадав мені щоденниковий запис молодої Ольги Кобилянської, в якому вона пророче відчитала свою долю. Він теж пов´язаний з водою, із проминанням і покинутістю. Таким жаским відчуттям жіночої приречености самоти...
Драма "Перстень князя Ярослава" виповнює оцей загальний настрій книги. У центрі втрата Ярославом Осмомислом свого кохання, Насті Чагрівни, з намаганням пов´язати минувшину і сьогодення, яку в´яже почуття любови. Любови до рідної землі, яка єдина може дати силу вижити у цьому дивно-жорстокому світі (своєрідна інтерпретація міфу про Антея).
Завершити розмову про цю книгу хочу словами самої поетеси. Бо є книги з розряду сакральних. Неоніла Стефурак написала таку, власне, прожила не книгу, а долю, яка ще живе любов´ю до істини. Любов´ю до розуміння істини:
Я ніколи не думала, Пане,
що у келиху Твому. На дні,
ні отрути нема, ні омани -
тільки Істини очі сумні.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/01/31/152252.html
|
