Буквоїд

З бандитським привітом!

Сергій Бортников. Право на вбивство. – Москва, «Вече», 2011 – 284 с.
Жанр: про бандитів та ментів Тим читачам сучасної української белетристики, котрі в масі своїй складають ту саму «золоту тисячу», готову заплатити за книжку гроші, аби прочитати її, не подобаються дві обставини. Перша: коли в їхні квартири вриваються, вибиваючи носаком двері, брутальні бандити або працівники міліції, що сьогодні - одне й те саме. Друга: коли відбувається те ж саме, але не в реальному світі, а в вигаданому: тобто, якщо подібний сюжет запропонує українським читачам український автор українською мовою. З першою обставиною я погоджуюсь. З другою - ні. Бо не можна ставити знак рівняння між реальним життям та художньою літературою. І переносити на белетристику всі свої страхи. Складається враження, що по обидва боки українського кордону життя та пригодницьку літературу вже давно розділили. Скажімо, гангстерські романи в США навіть переживають сплеск популярності, хоча спостерігався помітний спад. Популярні тепер скандинавські автори, серед яких вирізняється норвежець Ю Несбе, запросто розповідає про пограбування банків та сутички питущих поліцейських з місцевими відморозками. Охоче розвивають подібні жанри і російські автори. Український же читач готовий прийняти американського, шведського чи навіть російського супермена, проте в свого, українського, чомусь уперто не вірить. Власне, цим пояснюється той факт, що український автор, лучанин Сергій Бортников, видав свій роман про бандитів «Право на вбивство» у російському видавництві. На моє переконання, це не робить його російським автором - просто для україномовної публіки його «бандитські привіти з 1990-х» виглядають не надто інтелігентними. Та взагалі досить дивними: телеграфний журналістський стиль, рубані фрази, відсутність скільки-небудь образного мовлення, повний ігнор улюблених філософами та філологами рефлексій. Замість цього: бачу ціль, вірі в себе, не помічаю перешкод. Пригодницька література зручна тим, що її герой не зобов´язаний мінятися, лишаючись наприкінці оповіді таким самим цілісним, яким ми бачимо його на початку. Я не бачу нічого поганого в тому, що автор пропонує читачам знайомство з людиною, в котрої вже є сформована система цінностей та сталі погляди на життя. Зрозуміло, коли змінам піддається характер нестійкого підлітка - Джима Гокінса з «Острову скарбів», наприклад. Чи зеленого юнака д`Артаньяна з «Трьох мушкетерів»: розвиток саме цього персонажа дається в першому романі «мушкетерського» циклу, бо Дюма, за сюжетом, показує не лише пригоди, а й процес становлення молодого гасконця. Але є ще лицар Айвенго з однойменного роману Вальтера Скотта, або легендарний Робін Гуд, описаний в цьому та багатьох інших англійських творах. Тут маємо, так би мовити, героїв типових, логічним продовженням яких є герої коміксів Буффало Біл, Супермен, Людина-Павук чи Росомаха Логан. Такого ось супергероя, якщо хочете - Робін Гуда, пропонує Сергій Бортников у «Праві на вбивство». Спочатку цей герой проходить спецпідготовку, потім служить «чистильником» у радянських спецслужбах, далі займається тим самим, тільки вже в пострадянський час. Коли бандити розстрілюють його родину, до службового обов´язку додається ще бажання звести з убивцями особисті рахунки... Постійні читачі пригодницьких романів не знайдуть в цьому сюжеті нічого оригінального. Проте так само складно відрізнити Супермена від Бетмена, а Бетмена - від Спайдермена, хіба що по костюмах... А так всі вони, хоч космічний прибулець, хоч людина-кажан, хоч людина-павук займаються тим, що послідовно винищують чергове зло довкола себе. За майже два століття існування героїко-пригодницьких історій ще ніхто не застовпив право на помсту лише за одним винищувачем бандитів. Звісно, Бортников як автор історій досі лишився в 1990-х роках. Але якщо глянути на це під іншим кутом зору, то можна сказати - він послідовно продукує свого роду ретро-бойовики. Тільки ретро це родом із 1990-х. Ну, подружжя Лапікур пише про 1970-ті, теж своєрідні речі в собі... Мені як читачеві менше подобається, скажімо, надмірна популяризація Бортниковим саме спецслужб: як усякий ліберальний демократ, терпіти не можу «хороших кагебістів», нехай вони винищать хоч полк кримінальних авторитетів. Проте, мені здається, переорієнтувати своїх героїв на боротьбу не лише з брутальними бандитами, а й з бездушною ментівсько-кагебешною системою досвідченому автору дуже просто. З рештою, герої Бортникова послідовні в одному: якщо до тебе в дім лізуть погані люди, треба спочатку дати в диню, а вже потім - рефлексувати.   Оцінка ***(+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:    

*  Жодної надії;    

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;    

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;    

**** Хочеться краще, але загалом поживно;    

***** Так тримати!    

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.   

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.     

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику  P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію. http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/criminal//2011/12/28/072426.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.