Антипович, Тарас. Хронос: фантаст.роман / Тарас Антипович. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 200 с.
Це дуже незручний роман для тих, хто не підпорядковується писаним і неписаним законам, і водночас елексир для кожного, хто живе чесно від зарплатні до зарплатні. Можна сказати, що «Хронос» Тараса Антиповича - це не просто футурологічний, як зазначено в анотації, а соціально-фантастичний роман, або навіть антиутопічний роман-притча. Це текст, який відновлює справедливість світопорядку, ставить усе й усіх на свої життя. І цікаво, що ідеться ніби про 2040-ві роки, але насправді це оповідь про наше сучасне. Щоправда з однією змінною - винайшли хрономат, маленький пристрій, який здатен «переливати» час від донора до того, хто його потребує. Або дуже прагне. І цей винахід, що називається, «оголив» всю суспільну вертикаль: від влади до зоопарків.
Хрономат винайшов професор Койфман, який і продемонстрував його в прямому ефірі, змінюючи вік власному асистентові. Відтоді пристрій почали використовувати не тільки в медецині, де могли повернути людей, наприклад, з онкозахворюваннями на першу стадію хвороби, щоб вилікувати її. Але і з метою косметичного омолодження за рахунок зістарення примусових донорів. Біологічний час почали «висмоктувати» з людей прямо в громадських місцях, «обнулювати» дітей на майданчиках, які за кілька хвилин помирали від терміну в тюрмі чи виправній колонії замінили на один притиск хрономату. Також створено державний резерв часу, який повсякчас розкрадає влада.
Весь роман складається з низки окремих історій, які, за виключенням зав´язки та розв´язки, ніби відбуваються паралельно, в один і той самий час. Розділи хоч і підписані роками від 2040 до 2047, але єдина їхня функція - це кількість років, що їх розділяє, тобто сакрельне значення цифри 7, число духовної досконалості. Одразу спадають на думку і 7 смертних гріхів і 7 чеснот, а також 7 днів сотворення світу і ще ціла низка символів.
Оповідання, з яких складається текст, - як відкриті вікна на моніторі комп´ютера, де в кожному відбувається своя історія. Кожного разу ця інтерактивність вікон припиняється раптом, коли Тарас Антипович хоче або вважає за потрібне. Можна, звичайно, згадати традицію, зокрема роман у новелах того ж Юрія Яновського («Майстр корабля»), і тут певна подібність організації тексту є, але з текстом «Хронос» усе дещо інакше. У нашому випадку йдеться про зміну моделі нарації, способу розсказувати історію в історіях, безумовно пов´язану зі зміною способу мислення. Сьогодні людина, яка користується новітніми винаходами починаючи від комп´ютера і закінчуючи планшетниками та електронними книжками, почала мислити дещо інакше. Ми відкриваємо купу вікон, розмовляємо одночасно на Facebook, в «асьці» та у віконці vkontakte, раптом на піврозмові закриваємо одне вікно і переключаємося на інше, на щось більш цікаве, на новини, відео, нову розмову. Саме в такий спосіб і побудований «Хронос» Тараса Антиповича. Історія про темпорального в´язня переривається історією про вирощування курчат із яйця за допомогою хрономата, а ця історія - оповіддю про лікування часовими уколами в психлікарні, далі дізнаємося про корумпованого держслужбовця, що посилає людину з раком по всіх інстанціях, а потім історія про алкоголіка-гібрида в клітці зоопарку. І ці всі історії тримаються купи не за рахунок якогось персонажа - оповідається «історія одного винаходу», як це зазначено в підзаголовку до роману, тож головний герой тут саме хрономат.
Але є ще один невидимий головний герой роману - це смерть. Люди в «Хроносі» помирають на право й на ліво, тож природньо має наростати страх смерті, а разом із ним супровідний страх - старіння. «Наше несвідоме ставиться до сметрі так само, як ставилася до неї первісна людина... Несвідоме в нас не вірить у власну смерть», - сказав Зиґмунд Фройд у своїй промові «Ми і смерть». Але свідоме боїться смерті, і жахається чужої смерті, бо ототожнює себе з метрвим тілом. Але, коли існує хрономат, а основною валютою є час, який у разі потреби можна «всадити» у своє тіло, страх смерті відступає, бо тепер уже й свідоме не вірить у смерть. А значить зникає і віра у Бога.
У тексті багато цікавих алюзій, які залучають читача до інтелектуальної гри. Наприклад, в арт-центрі розміщена натуралістична виставка «Дімон Хрест. Смерть і антисмерть» - очевидно автор натякає на відомого художника Хеста, роботи якого виставлялися в київському PinchukArtCentre. У пік беззаконня з´являється підпільна організація «Грибниця», такий собі аналог УПА, яку Антипович зображує не в однозначних тонах: вона спершу «прибирала» державних крадіїв часу, а потім її керівники стали цей час використовувати у власних цілях і діяти так само, як і владні старці - насправді при владі вже самі мерці, які за нагоди просто перетворяться на попіл.
Але тут виникають деякі сумніви. Я про передсмертний стан магістрів Ордену і Великого Магістра. Як таке могло статися за 7 років? Проте і це виглядає якось природньо, бо час у романі через насиченість подій дещо пришвидшений. У тексті немає жодних рефлексій, ліричних чи авторських відступів - тільки факти, які й надають сюжету такої динамічності. Проте, треба зауважити, що він не позбавлений і художніх тропів, дуже лаконічних, не більше, ніж в одне речення, зокрема метафор: «І все, що він устиг... - уздріти свої пальці, які наче вусики виноградної лози закручувалися від паліартриту». Багатий «Хронос» на неологізми, без яких не обходиться жоден футурологічний роман, а також - на сленґ, без якого не обходиться жоден роман сучасний. І ще дає багато надію - а це вже без коментарів.
Любов Якимчук
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2011/12/26/141218.html
|
