На запитання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає поетеса Наталка Поклад.
- Що Ви читали останнім часом?
- За останній час прочитала: «Мої спомини» Софії Русової; «Сезон паломництва в парламент» Антона Щегельського; «Світло вечірнє» Ірини Жиленко; «Одкровення від Бориса» Миколи Клеца; «Щоденник. Сорок років. 1969-2009» Олеся Волі. А якось захотілося погортати деякі з томів Івана Франка (маю 50-томник)...
- Як обираєте книжки для читання?
- Книжки часто приходять до мене самі, скажімо, під час спільного виступу у школі Павло Щегельський подарував свою пекучу і правдиву сатиру «Сезон паломництва у парламент», я проковтнула її за кілька вечорів, бо свого часу теж була трохи причетна до виборчої кухні; на письменницькому з´їзді Микола Клец із сільської глибинки Хмельниччини презентував мені своє щемливе і дуже людяне (хоч і невелике за обсягом - 72 с.) «Одкровення від Бориса», і деякі його рядки («життя наждачу відчаю піском»; «ми на землі з тобою вперше, тому і пахне чужиною...» тощо) просто вкарбовуються в душу; а нещодавно мала від Олеся Волі його солідний «Щоденник» (1112 с.), а там уже - моє покоління, мій Київ, тому цікаво було вишукувати паралелі доріг і доль. «Мої спомини» Софії Русової лежали на полиці кілька років, аж раптом рука потяглась до них, і я вже не могла відірватись, бо життя цієї незламної жінки справді викликає захоплення. «Світло вечірнє» І.Жиленко я купила, тут поетеса мені ближча, ніж у своїх попередніх збірках...
- Що можете порадити для читання іншим?
- Завжди читаю тільки те, що мені цікаве, що дає поживу для душі, а не що «на слуху». Марію Матіос прийняла не всю (хіба «Нація» та «Солодка Даруся»); відклала, не вчитавши, й ще кількох «розкручених» авторів: мають забагато претензії на винятковість, а слово їхнє хитке й неживе. Моє бачення завдань літератури - кріпити в людині людське, вивищувати її дух та додавати сил змагатися з часом і пітьмою, яка так наступає. Та й саму саму категорію часу дуже цікаво пізнавати - через правду людських доль, де щастя й трагедії пахнуть травами й зірками. Містики не люблю, особливо чорної: не відають, що діють. А ще мені незатишно в світі, який творить так звана модерна (штукарська) література, нашпигована лайкою, фізіологією і жорстокістю. Шаную мемуарно-епістолярний жанр.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/that to read/2011/12/12/073337.html
|
