|
Минулого тижня новообраний голова Спілки письменників Віктор Баранов, озвучуючи плани очоленої ним творчої організації, зокрема, підкреслив: Спілка повинна вийти в інформаційний простір України. Я вітаю Спілку з першим активним виходом в згаданий інформаційний простір: декларованим бажанням творчих людей служити владі.
Звісно, мене відразу можна зловити за язик та навіть спробувати притягнути до суду за перекручування слів: ніхто не говорив дієслова «служити», було сказане та не раз повторене дієслово «співпрацювати»». Так, погоджуюсь - про служіння діючій українській владі я поки що від нового керівництва письменницькою організацією не чув. Проте з владою, особливо - в нинішній Україні, просто так співпрацювати, на паритетних засадах, не можна.
Але... Співпраця з владою дорівнює лояльності. Лояльність до влади дорівнює служінню їй. Хоче хтось того і не хоче.
Цього від майстрів пера у СРСР домагалися, створюючи Союз писателей у 1934 році постановою ВКП (б) та його республіканські осередки, в тому числі - Спілку письменників України. Той письменник із членським квитком, котрий був лояльним до діючої влади, отримував купу пільг та благ. Для нелояльних найстрашніше покарання - виключення зі Спілки, потім - із партії. Наслідки плачевні в обох випадках: книжки не видають, соціальний статус низький, у перспективі - алкоголізм або зона.
Але зараз зупиняю себе: Бог із нею, радянською Спілкою, вона вже відійшла в минуле. І, будемо відверті, письменнику радянському матеріально й статусно жилося краще, ніж письменнику нинішньому. Бо влада дбала про письменника.
Пропоную не ламати списи довкола того, кому потрібна Спілка письменників, для чого і чи потрібна взагалі. Переконаний: комусь ця організація справді приносить користь. І якщо я не член її, то це, напевне, швидше мої таргани та потреби, аніж приклад для якогось обов´язкового наслідування. Моя скромна персона загалом навряд чи може служити комусь позитивним прикладом.
Натомість давайте згадаємо інше - ту владу, з якою хоче співпрацювати керівництво НСПУ. Розглянемо її діяльність на кількох всім відомих та характерних прикладах.
- Зрада національних інтересів України: принаймні, так визначають грамотні люди сумнозвісні Харківські угоди. У процесі їхнього підписання було застосовано фізичне насильство з боку активних представників «партії влади», в результаті до лікарні з забоями потрапив відомий друг письменників Олесь Доній.
- Діяльність міністра освіти й науки Дмитра Табачника. Нехай НСПУ - поза політикою та поза Харківськими угодами, окей, я сам - аполітичний. Але сфера науки, а особливо - освіти - це сфера письменницьких інтересів. Значить, співпрацюючи з владою, члени Спілки письменників України підтримують товариша Табачника. В усіх його починаннях.
- Жодна з попередніх влад в Україні святою не була. Пам`ятники тоталітарної радянської епохи, передусім - леніни, не наказали демонтувати ані Кравчук, ані Кучма, ані Ющенко, ані тим більше - Юля. Але тільки діюча влада толерує не просто зведення пам´ятників Сталіну (між іншим - ініціатору створенню Союза писателей СССР), а й зображення диктатора на соціальній рекламі та тролейбусах. Більше того: за пошкодження Сталіна влада дозволяє саджати людей у тюрму, де менти порушують всі можливі права та свободи цих людей. Письменники, ви і тут солідарні з владою? Спілко, будете протестувати, причому - гнівно та публічно?
- Мирні демонстрації розганяють. Закон про захист суспільної моралі при цьому вперто ухвалюють. Натомість пам´ятник жертві діяльності цієї комісії, члену Спілки письменників Олесеві Ульяненку, письменницька організація, до якої він входив, поставити не може. Нехай би й так, нема бабла, зрозуміло, бюджетна організація. Але навіть збір коштів оголошують не в НСПУ, а приватні особи, котрі не є членами НСПУ! Колись влада руками Кучми дала Ульяненку Національну премію, зробивши його державною людиною. Нинішня влада навіть не розуміє змісту поняття «національний» в Україні, а долею передчасно померлої людини з яким-не-яким, але - державним статусом навіть не опікується. Письменники з квитками, ви з цією владою?
Вам мало перерахованого, любі друзі? Певен: кожен із вас продовжить цей список. Але якої б довжини він не був, висновок лише один: навіть від самої думки про можливість мирної та взаємовигідної співпраці з ТАКОЮ владою хочеться старанно помити руки.
Я хочу принагідно нагадати тим молодим письменникам, котрі почнуть ходити до реанімованого Кабінету молодого автора: цей кабінет - у Спілці письменників. А Спілка письменників має намір співпрацювати з Януковичем, Азаровим, Табачником, Колісниченком, Литвином, Бондаренко, Герман - тобто, з тими, хто називає себе українською владою. І це зовсім не пересмикування фактів, як, певен, будуть спроби назвати подібне твердження.
Чи може, я такий дурний і чогось не знаю?
Може, є якась інша українська влада?
Така, яка ось-ось підготує закон, котрий зобов´яже владу кожного українського міста й селища міського типу подбати про те, аби у цьому населеному пункту була хоча б одна книгарня. Інший закон зобов´яже надавати тим власникам книгарень, чий асортимент хоча б на 50% складають книги, написані українським автором або видані в Україні, пільгову оренду на 10 років. Із правом продовження, якщо за цей час книгарня лишиться книгарнею.
Може, є якась домовленість, згідно якої буде відновлена активна діяльність Бюро пропаганди художньої літератури, робота якого (включно з гонорарами для письменників, залучених Бюро на «гастролі») фінансуватиметься окремою статтею з бюджету України?
Напевне мені скажуть - усе це та інше покращення життя члена Спілки вже сьогодні заплановано та буде. Але я готовий вибачитися за різкість та забрати свої слова назад, якщо це справді буде ще за мого життя.
Прожити маю намір довго. Без членського квитка НСПУ - його швидше отримає автор книжок, інтелектуал, дворянин та покровитель муз Віктор Янукович. Бо належу до тих, хто, як справедливо зазначив у одному зі своїх недавніх інтерв´ю Віктор Федорович Баранов, реалізувався поза Спілкою.
Будь-яка творча людина, особливо - письменник, завжди знаходиться в опозиції до влади. «Митець і влада» - тема вічна, актуальна не лише в Україні та висвітлена текстами провідних та не дуже провідних авторів у всьому світі. Причому це неприйняття владних інституцій у жодному разі не повинне бути штучним, як алкоголізм, наркоманія чи бісексуальність колег, знову ж таки - не лише в Україні. Тобто, кожен, хто хоче вважатися митцем, мусить неодмінно бухати, курити, експериментувати з одностатевим сексом та ненавидіти владу. Ні, ці складові не завжди роблять творчих людей такими.
Швидше навпаки: все, крім органічного, природного неприйняття владних інституцій - напускне, надумане, романтизоване й белетризоване. Спеціально напитися можна - але спробуйте навмисне, через «не хочу», когось полюбити чи зненавидіти. І якщо митець іде до влади, тим більше - такої, яка сьогодні жирує та бєспрєдєльнічає, він мимоволі плює в душу тим, хто в нього вірив, навіть не знаходячись із ним у одній творчій організації.
Принаймні, саме так відчуває себе зараз автор цих рядків. Котрий до діяльності НСПУ ставився швидше байдуже, іноді - з ввічливою цікавістю. Тепер позиції нейтралітету дещо похитнулися. Бо не люблю владу, котра закриває книгарні й бібліотеки, а до себе вимагає лояльності, не даючи нічого взамін, крім бюджетних - мізерних, порівняно з утриманням Межигір`я та розбудови вертолітних майданчиків - коштів. Попередніх влад це теж стосується...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2011/11/28/101349.html
|
