Володимир Некляєв. Вічний вітер: Поезія / пер.з білорус. Павла Вольвача, Тараса Федюка. Василя Герасим᾽юка; передм.М.Слабошпицького. – К.: Ярославів Вал, 2011. – 144 с.
З Володимиром Нєкляєвим мені пощастило познайомитися в травні 2007 року під час Шевченківських днів на Тернопільщині. Тоді група літераторів на чолі з Михайлом Слабошпицьким поїхала на зустріч із читачами в Чортків. Серед гостей були Леся Ткач, Леся Степовичка, Петро Поліщук, ще якийсь літератор із Волині, а також Володимир Некляєв.
На зустрічі Некляєв читав декілька своїх віршів білоруською мовою, і я з цього публічного читання зрозумів, що в моєму рідному Чорткові виступав один із найяскравіших поетів слов᾽янського світу. До спільної знимки Володимир Некляєв не ставав, а в Чорткові найбільше розмовляв із Володимиром Погорецьким.
З останнім ми запропонували Володимиру Некляєву подати свої вірші у журнал, який ми тільки-но готували. З собою Некляєв мав одну книгу «Вибраного» 1998 року.
Тож коли цього річ видавництво «Ярославів Вал» видало поетичне вибране Володимира Некляєва «Вічний вітер» у перекладах Павла Вольвача. Тараса Федюка і Василя Герасим᾽юка, я з певним нетерпінням чекав цієї книги.
Саме видання поліграфічно виконане добре. Передмова Михайла Слабошпицького, написана в легкому есеїстичному ключі, загалом вводить читача в світоглядно-естетичний контекст поезії і біографії Володимира Некляєва, додаючи ще й особистісне сприйняття. Можливо, варто було додати чіткішого біографічного штриха і вивести бібліографію книг, написаних Володимиром Некляєвим. Все-таки маємо перше широке знайомство із творчістю цього яскравого поета і мужнього громадсько-політичного діяча Білорусі, який на останніх президентських виборах склав найсерйознішу політичну конкуренцію «вічному батькові Білорусі» Олександрові Лукашенку, за що відповідно й зазнав політичних переслідувань та арешту.
Володимиру Некляєву в липні 2011 року виповнилося 65. Активно в літературі він виступає з 1970 року. Відзначений літературними преміями, займав ключові посади в Спілці письменників Білорусі, деякий час був в еміграції, сьогодні - одна із важливих постатей білоруської політичної опозиції.
Автор більше 10-ти книг, авторський книжковий дебют відбувся у 1976 році книгою «Відкриття» («Адкрыцьцё»). Серед інших відомих його книг варто назвати «Відкривачі вітрів» («Вынаходцы вятроў»), 1979; «Місцевий час» («Местное время»), 1983; «Наскрізь» («Наскрозь»), 1985; «Голубина пошта» («Галубіная пошта»), 1987. Це все книги поетичні. Крім того, Володимир Некляєв пише й прозу. Він є автором роману «Лабух», 2003; книги прози «Центр Европи» («Цэнтар Еўропы»), 2009 та ін.
Безперечно - це один із найяскравіших білоруських поетів, в якого екзистенційно-філософські та соціальні мотиви є домінуючими («Не дозволь піти мені...»; «Вийшов. Хитнулося поле»; «Звір»; «Мовчазний мітинг», «Дев᾽ятий плач», «Вертати до Вітчизни - та куди?!» та ін.).
Некляєв є поетом мінімалістом. Він уникає пишнослів᾽я, більше акцентуючи увагу на конкретно-побутовій, географічній деталі, надаючи їм універсального звучання («Голубина пошта», «Гай») . Також у своїй поезіях Володимир Некляєв вдається до форми діалогу, який допомагає увиразнити світ образів, світ картин, світ настроїв («Лісничівка», «Нервово обвіюсь плащем...», «Янголи»).
Християнські мотиви у Некляєва звучать на рівні риторичного запитання, яке не передбачає однозначної відповіді («Божий подарунок, поема «Індія»).
Словом, Володимир Некляєв - поет внутрішньої енергетичної сили, напруги. Кожний вірш - як цвях у генетичну пам´ять, у серце людське. Тому Некляєв безперечно є одним із найпослідовніших поетів-борців.
Що стосується перекладів Некляєва українською, то мушу сказати, що найслабшими у запропонованій книзі видаються переклади Павла Вольвача. Там, де Некляєв є недвозначний у своєму світовираженні, Вольвачеві ще вдається втриматися в енергетичному полі автора («І більш сябрів - і менш...»; «Вийшов. Хитнулося поле...»; «Вої, мужчини, // що ж ви - на тризні?»; «Усе одно: чи смертний ти...»; «Божий подарунок»). Там же, де Некляєв вдається до авторського підтексту, асоціацій, історичних ремінісценцій чи паралелей - Вольвач розгублений і ніякий. Це шкода, що талановитий автор Володимир Некляєв губиться у посередньому українському підряднику. Цього не скажеш про поетичні переклади Тараса Федюка і Василя Герасим᾽юка. Саме завдяки їм ще можна зрозуміти, що видавництво «Ярославів Вал» направду знайомить українського читача із великим слов᾽янським поетом сучасності. І цитата Ригора Бородуліна, яка винесена на обкладинку книги - «Відкриття творчості Володимира Некляєва - це й робота, яка вимагає натхнення... І взагалі, щоб сказати, що таке Володимир Некляєв у творчості й житті, треба мати талант, який дорівнював би його таланту. Некляєва треба відкривати, як Америку. Колумб іще росте...», - лише підтверджує сумну істину, що український Колумб творчості Некляєва як звикле в дорозі...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/11/14/122620.html
|
