Василь Карп’юк. BRUSTURY: Збірка поетичних текстів / післямова Степана Процюка; художнє оформлення книги стронґовський . – Івано-Франківськ: «Типовіт», 2011. – 98 с.
Про таких як Василь кажуть: молодий та ранній. Коли він сидів у мене на парах, навчаючись на заочному відділенні української філології, я дивився на нього, як на випадкову людину, що стала у чергу за дипломом. На щастя, помилився. Бо для Василя філологія - це не спосіб здобути диплом за будь-яку ціну. Цей гуцульський хлопчина є на диво філологічним. У всьому, що робить, як живе і як пише.
Перша книжечка під дещо епатажною назвою «Мотлох» привернула читацьку увагу нестандартністю художнього мислення.
«BRUSTURY» - це вже щось більше за стандарт чи нестандарт.. Це серйозна заявка на літературне буття.
Багато віршів цієї книги я чув у авторському виконанні. І тут є ще одна особливість цих творінь. Вони втрачають без авторської манери читання. Це не вірші у прямому розумінні. Це ритмізовані драматичні монологи, в яких дуже багато того, що називається творчою автентикою. Не прикрашеною, і не відшліфованою. У випадку Василя Карп´юка маємо вияв ідеального літературотворення. Такого, яким воно було в зародку. Дивним чином Карп´юкові вдалося вловити інтонацію, мотив і ритміку правірша.
Але ще дивнішим є те, що Василь про це говорить. Я ще не знаю, чи він усвідомлено виголошує ці істини, чи вони у нього виникають на рівні спонтанно-геніяльному. Себто, внутрішньо-генетичному. Послухайте:
Так важко не казати
Що можна оніміти
Не слухайте моїх слів
Бо вони дурні
І це фальшива самокритичність
.............................................
Тату
Я вбив свою дружину
А вашу невістку
Коли ви маму не били жодного разу
Мої слова вас дратують
Бо я плету нісенітниці
Кажете (...)
Безперечним є те, що Карп´юк - гуцульський поет. Навіть важко сказати в чому саме гуцульський. Сьогодні маємо таких двох поетів - Тарас Григорчук і Василь Карп´юк. Таких різних. Діаметрально протилежних. Але автентичних гуцулів у поезії. Ще таким є старший Микола Близнюк зі Старих Кутів. Олітературнена автентика Гуцульщини проростає у Василя Герасим´юка. Але автентичну гуцульську стихію в поезію привносять сьогодні тільки двоє: Григорчук і Карп´юк, войовничо-опришківську і молодіжно-грайливу.
Це при тому, що Карп´юк є поетом молоді. Він є поетом соціальним і навіть громадянським. Чого вартують його вірші «Україна до якої завжди повертаєшся (патріотична дума)», «Б´ляДА ПРО УКРАЇНУ», «UPA-66» і,особливо, «Ода Московському патріархові».
Карп´юк робить те в сучасній українській поезії, що декілька років перед ним в українській бардівській пісні робив Тризубий Стас. Перечитуючи пісні останнього з книги, виданої дружиною декілька років тому («Тепер я в пісні, Я - живий!». - Косів: «Писаний Камінь», 2008. - 160 с.), ловлю себе на думці, що Тризубий Стаc і Карп´юк виходять з однієї культурної традиції - боянсько-кобзарської. Обидва канонізують побутовий і суспільний абсурд, який нас пожирає. Хоча Карп´юк нібито бавиться у вірші. Насправді хоче говорити і говорить речі серйозні. Буттєво важливі. Національно стратегічні, якщо хочете.
Карп´юк не пише віршів. Він живе ними. Він живе у них. Він шаманствує. Мольфарує. Це найобдарованіший поетичний мольфар гуцульського світу, що не розчиняється в урбанізовано-вихолощеній культурі, а приносить туди справжній запах хліба поезії. Не видовища, хоча Василь вдало використовує балаганну форму. Але його ліричний герой швидше нагадує гуцулів-юродивих, яких ще можна і сьогодні зустріти на сільських Храмах у горах.
Я не знаю, чи сей хлопець віддає собі відлік у тому, носієм якої традиції його обрано. Зрештою, ми всі живемо, в чомусь не зовсім винуваті, в чомусь дуже грішні, і майже всі - в передчутті таїнства Різдва...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/11/08/074056.html
|
