Завантажити

виникнути тільки одна проблема…
- Яка, дядь? Я все продумав. Вона ніколи не дізнається - я триматиму ліфт парасолькою! – в його очах світилася та з буонапартових перемог, про яку, на жаль, досі мовчать біографи великого французького полководця.
- У випадку, якщо першим відкриє двері якийсь сусіда чи хтось, знову ж таки - випадково, проходитиме коридором, Гдабона може взагалі не дізнатися про те, що подарунок був, - сказав я, а сам подумав: «ну все, фініта ля комедіа». Зрештою, все це така фігня, - кому саме залишиться подарунок цього родинного блазня, який рідній матері на 8 Березня зробив подарунок лише одного разу – то був ліфчик із секонд-хенду, причому - двома розмГдабонами повз мішеню.
Покахонтес у такі випадковості не вірив, але це не означало, що сам він не ставав жертвою випадку. От і зараз, Покахонтес, який не раз бідкався, як багато (майже всю зарплату за один вечір!), як було з ним в перший й одночасно останній раз в його житті, йде на створення навіть передумов сім’ї, довго вагався і все-таки не ризикнув з подарунком, щоправда, все одно в своїм розмірковуваннях пропустивши-таки календи іменин пасієвої дочки, яку подумки він уже усиновив. І якій, можливо винятково завдяки цьому щасливому випадку, так і не судилося розділити в подальшому щасливий жереб новітньої і вже української Лоліти.
Можливо, на нього вплинула історія власного дядька, розказана мною того ж таки вечора. Колись давно, так давно, що, за вереницею сузір жінок, що пройшли через моє серце, я про це вже майже і не пам’ятаю, я, його дядько, уже випробовував таємницю кохання: одна дівчина, яка мені дуже сильно подобалася, яку я любив усім серцем і без якої моє життя перетворилося б на беззмістовне кочування по жіночих ліжках, де я б так і не знайшов аніякої втіхи й аніякого пристанища, напередодні 8 Березня повідомила дату свого одруження з прекрасним армійським лейтенантом: і в той день я скупив всі квіти, які тільки були в моєму рідному місті (їх не хотіли продавати оптом, адже назавтра свято планувалося на всіх), приніс велетенського кошика під самісінькі її двері і збирався піти, подзвонивши, аби залишитися тим, ким збирався лишитися і попід дверима і Покахонтес. Але мені не пощастило: Оля саме мила підлогу біля вхідних дверей, і вона відчинила двері доти, доки звук дзвінка встиг цілком ущухнути. Я залишився на чай. І на тому чаї ми зрозуміли, що любимо. І вона запросила мене ще раз. І я залишився. І через три місяці ми пройшли крізь двері загсу. А через чотири місяці я пішов в армію. Але: ще через шість місяців вона приїхала і повідомила, що зрадила мене випадково на весіллі нашої дружки. І тоді я взяв відпустку, щоб уже через дев’ять місяців наші шляхи розійшлися.
І останнє, що я побачив: її заплакане обличчя на порозі.
І, йдучи від сестри, останнє, що я також побачив – як в кімнаті стоїть Покахонтес.
І тоді я нарешті почув його зітхання.

6. Непотрібні речі

Одного мого друга з Полтави цікавить усього п’ять речей: секс, їжа, футбол, бухло та Україна. Список духовних потреб мого столичного племінника, Покахонтеса, був значно коротшим: його цікавив тільки хавчик і засалена фотографія мешканки Троєщини Гдабони Махстель, не так давно заправлена в рамку вартістю у 750 гривень. Від чого вірність недосяжному образу і сила почуттів, якщо Покахонтес справді був на них здатен, за задумом автора аватари посередині стіни над ліжком, мали подвоїтися.
Був у квартирі моєї сестри, яку я вряди-годи, перебуваючи у відрядженнях, продовжував відвідувати з насолодою родинного садомазохіста, в якого на білому світі, крім віддалених родичів, телевізора і бадьорості внизу живота після кожного погляду в бік будь-якої менш-більш солодкої особи протилежної статі в метро, вже, схоже, нічого в цьому житті не лишилося, син. І веселий дитячий сміх чи звуки хлопавок маленьких дитячих, немов казкових, ніжок, що перетворюють життя численних інших киян та решти землян на щоденне новорічне свято, все ще не паплюжили своєю присутністю святості щасливого приміщення, де вже майже півсторіччя мешкали разом Покахонтес, Люда і ім’я її чоловіка, все ще присутнє, на кшталт привида Каспера, в їхній квартирі. У цілому сценарій життя цієї щасливої віфлеємської родини змінювали такі незначні нюанси, повідомлення яких викликає у вас помітно менше захвату, ніж читання газет в епоху тоталітаризму і культу вождів.
Здоров’я сестри з її та з чоловіковим виходом на пенсію під ударами не вщухаючих життєвих турбот про сина не припиняло погіршуватися: втім, погіршення це було не таким вже й суттєвим, аби цидулки, прописувані лікарями, не могли дати їхньому вітхозавітньому здоровлю хоч якоїсь тимчасової ради.
З часом, як передбачав я, його дядько, могло погіршитися здоровля хіба що самого Покахонтеса, або Міші - як ніжно, на честь відомого архангела-покровителя міста, охрестили його батьки його при народженні. Але доки цього не сталося, хлопчику загрожували лише два ймовірні лиха, які переслідували його в його нечастих нічних кошмарах: викрадення інопланетянами

читати