Завантажити

спаплюживши подумки ворогів своїх, ізнов запалитися на оптимістичне щастя Канарів життя, в яких спека звідусіль, вгамована океанською водою власного не вщухаючого духу, і дає ту гармонію, задля якої, як нею думано, і прийшла на сей світ людина.
Мало сказати, що дядько, побачивши на кухні два лежачі тіла, одне з яких ворухнулося таки згодом в його бік, не здивувався, - він зрадів! Був привід сказати, що він, Санела, давно знав, що, якщо не трапиться чогось примітивнішого, то «все має у вас закінчитися хоча б цим». Практична філософія бурлаки, якому відомо все, з розгромним рахунком на табло перемагала в даному випадку недолугі статичні погляди обмеженої української міщанки-домогосподарки. «Усе має у вас закінчитися хоча б цим» - теорема, яку Санела, бувши таким собі невизнаним своїми родичами роду гуру, весь час намагався довести, але яку раніше, з мінімальним рахунком, але неухильно спростовувала його ж власна лузерська біографія, в якій, на думку родичів, «дерьма було більше, чим життя, і взагалі сам ти – дєрьмо, да і толька».
Цю прометеєву сентенцію - бо як інакше назвеш людину, яка спалювала власні кишки в сусідній з трупом кімнаті алкоголем, мовби приносячи останню жертву на скитській могилі вождя сина - Санела не забув. Простивши по-людському (занадто вже легким у всілякій гомосапієнській практиці був на підйом Санела), професійно дер кожум’якою тепер Брут на ТБ і в решті медія десять шкір із усієї радянщини і комуняківщини – назло, а точніш на добро родичу, якого любив і ненавидів одночасно так, як це рідко кому фізіологічно вдається: на таке людина просто була б не способна.
Добра ж манкурту Дніпру Петровичу полягали в тому, що, прочитавши чергове Санелине розслідування (під час написання якого Брут бачив тільки одне: скажені сибірські добрі п’яні очі Петровича), з ухмилкою людини, яка знає ціну справжнім жартам, обізвавши родича «хахляцким гавном», Дніпро, мати якого справді була сибірського походження, зараз же влаштовував свято: був привід, і привід однозначний і серйозний.
В самій середині приводу Петрович зазвичай дзвонив у Кіровоград чи на мабілу Санелі, по чому десять хвилин тривала ся сварка народів, але на 11-й незмінно наставала братська нічия: після якої Перович пив уже за…
- Пйом за матєрєй! – вчулося по-сусідству. Так кричав задуманий батьком як
націоналіст, але трансформований епохою, ДНК і самим собою в відмінного, хоч і надзвичайно задушевного покидька-москаля (добродії нацці, отсь такими москаликами насправді тра вгамовувати всіляку братську симпатію до не титульних народів, а не вашим шаромижник шароварництвом!), Дніпро. І кричав він так - «За матєрєй!» - у виняткових випадках повного свого алкогольного тріумфу: з цього було зрозуміло, що в Дніпра йде вже третє чи навіть четверте дихання в маратоні алкогольовживання.
- Заматєрєл, скатіна, да? Падлєц, плємяша приговорив, шавінст, маскаль, чудовіще! –
кинув у пекло задушеної алкогольними газами непершоїсвітової, а Петровичевої кімнати Санела, для безпеки, проте, всього ледь прокривши двері, - причому зараз же їх і причинив, вчувши щерб за інерцією розтрощеної об стіну пляшки, й додавши:
- Хоча, плємяш був тоже, прасті Госпаді… Так, сестра, всьо, хватіт страданій! Як казав
колись дєдушка Сталін: ні нада растраівацца, мі вам на палітбюро найдьом новава мужя!
Не дивлячись на ситуацію, яка іншому в цьому випадку видалася б інфернальною, Санела спритно, з жагою непереможного життєм полководця, перетворив «всі наші мінуси на наші плюси ж». І навіть якщо родичі з причин зрозумілих шоку, розпачу і скорботи та п’яного апофеозу і не були готові до настільки оптимістичного сприйняття подій – справді, між нами кажучи, жахливих! - то Брут, як сказано вище, був народжений, здається, винятково саме для розрулювання подібних ситуацій.

33. Сор все ще в ізбє

За відсутності всілякої влади в помешканні Капіц, політбюро за них вирішило: сор із ізби не виносити. Провести всю процедуру якнайскорішого розставання з тим, заради кого не один рік жив увесь сіцілійськи відданий йому рід швидко, ефективно, з оптимізмом, на який, за словами дядька, заслуговував плємяш, але трагічно і скорботно – ні люди, ні Люда ніколи б не вгадали при цьому якогось фарсу, зневаги чи недостатньої поваги до людини, яка в усіх сенсах прожила життя краще і прикметніше, аніж добра третина решти роду людського. Були, правда, певні проблеми з медичною експертизою: одначе, недарма ж наша країна – держава третього світу, а в третьосортних державах медицина, як ми знаємо, рідкісна, як і дощі, а тому коштовна, як перли дна океану. Отож Санелі, за допомогою того, що було зібрано ним по власних та родинних картках, але чого щоденно катастрофічно все ще так і не вистачає кожному чесному лікарю Української Держави, вдалося переконати медиків, від чого, насправді, а не статистично мала стацця і настала-таки та нагла смерть.
Єдиною проблемою, яка все-таки виникла при підготуванні похоронів всіма улюбленого родича, був гнівливий погляд, якось кинутий Людою у бік

читати