Завантажити

врешті в бік кухні і гучно, та так, щоб і мертвий встав, проказав:
- Вставай, падла, цирк приїхав!

31. Повернення лелеки з теплих країв

- Ну, шо, Люд, Мішині Канари життя наканєц закінчилися, да? – намагався втішити
закляклу з горя в кутку кімнати сестру Санела Брут, двоюрідний брат потерпілої. Смерть сина звалилася на Людмилу тією несподіванкою, яка, хоч і була оспівувана не раз в материнських баладах серця, однак, превентивні щеплення, які вигадувала вона щораз, і тоді, як Мишко перся в небезпеки освітніх шкіл, і коли, йдучи на працю, занурювався в нетрі звіринця-мегаполіса, виявилися нічим у порівнянні з тим страшним, для розуму неможливим трапом, який утрапився між її чоловіком і її ж сином того дня, як вона через необачність не віщого свого серця була якраз відсутня.
Хтозна, чи злізла б невтішна мати з бездиханного кухонного синового, сто раз обцілованого, тіла, але саме тієї миті, коли розпач уже готовий був перерости в щось більше і диктувати в її житті нові правила, одним із яких могло стати нічне перерізане невтішною зигзицею горло супруга Дніпра, на порозі її життя з’явився незмінний супутник – Санела.
Брат її належав до того племені людських виродків, яких ніяка подія не здатна вразити так сильно, аби вони остаточно втратили орієнтацію в просторі і в часі. Майже все життя проблукав він по чужих ліжках, ніяк не мігши втрапити врешті якорем у своє, та по численних телестудіях, звідки його, як поганого собаку, незмінно гнали таким гоном, після якого на попередню роботу вже ніколи не повертаються. Хтозна, які були в нього робочі якості, але безумовно, що кіровоградський родич Людмили мав перед рештою колег по перу і мікрофону неймовірну, я б сказав, навіть нелюдську, а отож окончательну перевагу.
Сказати, що був Санела невиправним оптимістом, було б неправильно. Він був тією блискучою оптимістичною натурою, яких ані українська, ані інші слов’янські землі вже не плодять у тому достатку, якими була колись повна ними ціла Росія гоголів, і яких повибивали поступово свердлови, леніни, єжови, берії, алкогольні хвороби, соловки, а ще - чужі ліжка та всіляка інша трясця, якої за Союзу чигало на таких виродків немало. Деякі такі мамонти, загартовані, пройшли рубікон незалежності з найменшими, проте, втратами для свого характеру. Та й тут, проте, для мирного співіснування Санела, який пересварився вже напроч геть із усіма своїми не те що друзями, але навіть віддаленими професійними партнерами, не був створений в жоднім випадку.
Здається, розгорися якийсь збройний конфлікт, якому ради вже не зможе дати ніхто, перекинська вкраїнська земля викиднем всеповергаючого Везувію на саму себе, товчачи останніх, не вимерлих ще від безробіття і владної байдужості синів і дочок, киньтеся собі ріки з берегів у найглупішу з ночей з найміцнішим національним сном молоти неслухняних Богові людей управо і вліво, і тоді, з-поміж стенань і розпачів, з-поміж закляклих у неслухняних тендітним жіночим рукам ключів автівок з автоматичними передачами та з-поміж всілякої іншої паніки, а ще – простої, апатичної, буколічної смерті селян по їх закутках, єдина людина, яка не тільки лишилася б при повному розумі й глузді, а й із мегавтроєною бадьорістю кинулася б на всі ті хвилі, батиїв та всіляку решту погані, апокаліпсою пожираючу нашу рідну землю, і ім’я тієї людини я повідомлю просто зараз, аби, при випадку, воно було відомо всім – Санела (паспортно - Олександр Андрійович) Брут.
Єдина подія, від якої в сідлі свого життя, почув-таки Санела справжній приплив адреналіну, то було чорнобильське лихо. Але треба ж було довести саме в той благословенний для Брута час себе до того, щоб він так посварився з начальством, і так заплутався в своїй політпарторієнтації та решті зв’язків, що замість того, щоб, осідлавши росінанта свого непогамовного в такім випадку духу, першим ринутися в магму пожираючого огню, мусів, за кадебістським наклепом, коротати він тимчасового терміну в психушці, куди його таки впекли сексоти, яких тоді ще повна була земля Руська.
Як не намагався Санела Брут крутнути тарілочку всього свого подальшого життя до і після Чорнобиля так, щоб воно, як вогка ганчірка прибиральниці, набралося повного сенсу, та колимага вражень, відчуттів і надлюдського гуманізму, йому притаманного ще з ранніх пелюшок, коли першими його словами були, забачивши вдарену тятею в саму пику щоки матір: «На, їж!», о, ця колимага рухалася так тихо, що сон часто не йшов його господарю в руки – ну, не міг Санела ніяк отримати того вдоволення й адреналіну, якого прагнув його несамовитий, хтозна якими богами запалений дух!

32. М`ясна лавка генеалогічного дерева

Словом, Санела був готовий до чого завгодно, окрім мирного співіснування в постмодерному двадцять першому віку з його політ, гендер- і решта коректнощами. Вогонь життя в Санелиній душі прагнув зіштовхнутися тільки з одним: із зустрічним вогнем, і, на щиті чи поза щитом, пройти горнило цього удару, аби пізніше вгамувати гордість за щойно прожиту й наново побіденну ситуацію,

читати