Завантажити

Махстель не тільки витримала цей погляд, але її холодний повний розрахунку жидівський розум, спалений-присмалений із вогнемету справжнього життя фріцами справжнього кохання, на якусь мить не тільки майже припинив власне існування – він впустив у своє серце ту надію, без якої ім’я жінки взагалі якось зайве на цій землі.
Цілі півтори хвилини лився Везувій з очей і серця Покахонтеса в зранену душу Гдабони. Далі для обох все було, як уві сні, як у казці. Ховаючись від усього, в тому числі й від власного життя, в опері з однойменною назвою «Хованщина», вони звуків більше не почули. Вони сиділи дві з половиною години так, як під впливом дії невидимого ладану чи самої Божественої присутності, сидять, бува, у залі церкви люди, які так довго йшли, оминаючи її, а тепер, потрапивши всередину, просто чувають горішнє блаженство, все ще не ймучи віри, що це дивовижне відчуття щастя не тільки можливе, а й відбувається саме з ними, - і саме тепер, і саме тут.
Через дві з половиною години, кимось напучені до виходу, обидвоє, як тіні, прослизнули в хол. Кілька людей того дня завбачили якусь дивноту. У тому числі й гардеробниця, кинувши побіжний погляд на цю пару, яку, власне, важко було назвати парою, тому що гардеробниці здалося, що це була якась суцільна чотиринога істота, лиця, особливо очі якої, пломеніли непонятним человечеству агньом – пізніше вона подумала, що даремно піднімалася до буфету, і ці п’ятдесят коньяку насправді були зайві. Однак, якби гардеробницю спитали саме тієї миті, чи хоча б через півтори хвилини після того, як Покахонтес і Гдабона взяли в неї свої пальта, я думаю, вона розповіла б нам чимало цікавого і прикметного з того, про що ми більше ніколи не дізнаємося. Так багато, що в якійсь частині гардеробницевої розповіді мимохідь будь-кому з нас – і якось так аж назавжди! - подумалося б, що Феофанія існує не даремно, і що місто Київ нічого не втратило б, перейменуй його зараз же на честь відомої психушки (а то ще сильно й виграло б).
Дві чашки кави, повільно зігріваючи і тим виводячи закоханих із коматозного стану, опустилися по пробірках кишок у їхні тіла. І тільки тоді, коли, розраховуючись за каву, Покахонтес відзначив, яка мала для подібних оперних втіх його зарплатня, яка вже майже тієї миті зотліла - а справа не дійшла ж бо навіть і до чогось спиртного! - пелена почала спадати з її очей альпіністом, який летить у провалля, подолавши саму Джомолунгму. Коли вони були в холі, думки Покахонтеса вже були всеціло зайняті цими тільки міркуваннями про несправедливість фінансового влаштування світу загалом і його кишені зокрема. Вийшов, і, якось забувши навіть попрощатись, багатотонажно, не помічений Нею у своїй відсутності, закрокував він у протилежний бік, до своєї, вивіреної літами й егом, зупинки.
Пізніше я нагадав йому, що ідіоти, на кшталт нього, в таких випадках, раз втрачати вже майже нема чого, хоча б тратять решту грошей із бомажника на таксі для дами серця. Та він тільки знизав плечима, додавши, що не подумав про це.
Дивно, і майже неймовірно, але всю дорогу додому і увесь потім вечір, годуючи доньку й готуючи її до сну, розповідаючи казку й при засинанні, Гдабона все ще перебувала на земних небесах запаленої любові.
І тільки ранок поставив усе знову з ніг на голову, - упослідив, як кажуть, усе у норму нашої холодної сучасності, в якій монета кожного, навіть щонайдрібнішого почуття розрахована - від народження до самої смерті.
Крига самотності, зневіри, а ще - ненависті до всього чоловіцтва, за ніч не тільки встигла знов загуснути в усіх її дірах, а й, здається, поховала під собою нашу героїню повністю, остаточно і докінечно.
І тільки те, що відбулося потім, спростувало чимало з досі висловлених тез, потвердивши, проте, і всі мої щонайсерйозніші побоювання - і щодо Гдабони Махстель, і щодо Покахонтеса.

13. Як уникнути нещастя шлюбу

Не було ні квітів, ні іграшок, ні дівідішок. Весь статок, що скопив благородний Покахонтес, аби ощасливити свою прийомну дочку, пішов за вітром інфляції. Причому провина тут Мішина була суто, як виявилося, номінальна.
Настав грудень, мама якось підняла тему, що пенсії, в зв’язку з підвищенням комунальних, ледь вистачає, і Поко благородним жестом зняв 10 тисяч гривень і запустив їх на різдвяні сир, сметану та родзинки.
Що ж до полюбовного фронту, то тут, як виявилося, настало глибоке затишшя. Марно я намагався стирати ганчіркою всілякі Людині сльози щодо любовного цунамі, яке накрило нашу безтурботну родину монголо-татарським ярмом. Люда продовжувала абсолютно безпідставно клясти Гдабону Махстель і втрачати на власній вазі, спостерігаючи, як біля фотографії пухне від кохання її виродок-синок. Я намагався втішити сестру як тілько міг – але майже нічого не помагало. Вона продовжувала переживати за сина та його, ніким і нічим не підготовлене до таких полюбовних катаклізмів, здоровля.
- Ну, Люд, ти мене вже просто дістала своїм Мішою! Усе! Проблеми вже давно позаду! Думаю, тепер із нашим Мишком буде винятково тільки гаразд, гаразд і ще раз

читати