Завантажити

справжньої самотності, та такої, яку лікар мусів би визначати як уже несумісну з людським життєм.
Саме самотність Гдабони Махстель, власне, і керувала її життям і була потикачем усіх її вчинків. Врешті-решт, в цьому світі, куди не залітають безкорисні друзі, Гдабона не тільки пізнала головну істину доби - що самотність дає незалежність і на мить позбавляє небезпеки, вона також збагнула, що вона як людина, в принципі, вже не мислить свого життя без цієї самотності, вона любить її як мужчину, віддається їй як рабиня на поталу господаря, і з цього кола майже немає виходу (і чи тра той вихід?).
Вона, як і дуже багато жінок, у принципі, сама відтворила світ того, що за інших обставин (якби язик душі не примерзав до цієї криги самотності і не починав пекти неймовірним пеком) створила вже все потрібне для свого особистого щастя: в неї була чудова малесенька копія її самої, і вона не тільки знала, що ця копія – це і є весь світ, вона так же достеменно знала, що цих дивовижних відчуттів материнства вистачить на все життя – без усякого, причім, «у принципі».
Щодо якихось потреб іншого характеру… Чесно кажучи, не дуже-то люблячи плотські насолоди зі зрозумілих причин отого колишнього прикрого з нею випадку, ніякої насолоди вона ніколи не зазнавала при інтимних зустрічах. Ми будемо повністю чесними з читачем: і не хотіла зазнавати.

12. Везувій в оці

Але недаремно ж, мабуть, у Священному Письмі сказано: не добре бути людині самій. Заклик Бога не тільки плодитися й розмножатися, а й жити парами і відчувати щастя тільки в парах електричним розрядом подорожує в кожному з нас із гена в ген. І якими б незалежними, самодостатніми - якими б крутими самі по собі ми не були! – навіть помимо нашої волі цей багатотисячновольтний розряд таки дістає нас через решітку загрубілої життьової шкіри ег.
Дзвінок Покахонтеса - людини значних людських і навіть надлюдських здібностей, і в той же час людини, здатної ігнорувати людей щонайнелюдськішим чином (причому - абсолютно безкорисно і без злоби) – і справді вивів Гдабону з рівноваги. Це був удар струмом, від якого вона, здається, вже не оправиться до кінця життя. І тут уже не важливо, скільки ще бездомних собачок оточуватимуть її, стареньку, на передсмертному ложі; чи як пахнутиме цієї миті її хата і совість. Останнє, що суджено буде їй уздріти перед тим, як шторка фотоапарату на ймення Людське Життя навіки заклинить: спокійне, усміхнене черево сплячого посеред тайги музею Покахонтеса і ще - рівні як хвилі груди її обранця, що, надимаючись і виштовхуючи вгору сирно-молочні запахи життя, оминаючи мис її вщухаючої свідомості, востаннє нагадають Ассолі вітрила Александра Гріна.

Ідеал стояв під самісінькими дверима в опері, решті людської маси своєю огрядною фігурою майже перекривши всілякий кисень доступу в наше гранд-опера.
У своїх потужних пазурах Міша затис два квитки. Його погляд неусипно зондував територію. І коли на цій території не-Києва і не-життя з’явилася Гдабона Махстель, разячи своєю дещо невідповідною для її зовсім нехудого стану і куцого зросту грацією набагато більше число людей з патиками між ногами, ніж інтелектуальні євнухи-столичні бібліотекарі, він якраз і подивився на неї.
Ніхто, ні один письменник, ні один фотоапарат, ні одна людська емоція не змогли б передати цього погляду! Якщо є в світі яка-небудь любов, і якщо її здатні дійсно чути в собі, а не уявляти люди, - о, Покахонтес був і залишається єдиною людиною в світі, яка була здатна глянути в ту мить на свою обраницю саме таким поглядом! Жінки слабкі на передок не витримують таких сильних, таких палких полюбовних поглядів, у яких один смерч, а не любов, і в яких еротики вже не видно, - її, як і сам світ, наче стерто з лиця Землі, тому що ти одразу опиняєшся в середині торнадо, яке тебе вже кудись понесло і ти геть не здатен уже ніц оцінювати. Феміністки, розчарувавшись в своїй філософії і в сенсі життя, стають після ударів молотів цих палких поглядів вірними матронами, ідуть у церкву, каються, і весь залишок життя потім проводять у хоспісах, допомагаючи бідним і знедоленим. Шкода тільки, що так мало в нас отаких поглядів (Тому що вони - дорогоцінна рідкість, і Бог ними не розкидається. А жаль, на один «ізм» в соціальній філології було б таки менше). Не важко передбачати, що ж властиво відбувається з жінками із крижаним серцем, тими, серця яких скрижаніли, насправді, зовсім не з їхньої провини: вони просто змінюються, вони просто стають щасливими, вони просто літають без мітли – на самому своєму многокамерному серці.
Той унікальний погляд Покахонтеса у вечір, коли він зустрів на бруківці оперного того, кого ігнорував два тижні в своєму офісі і п’ять годин на власному дні народження, не можливо передати. Якщо взяти енергію вулкану Везувій, чи будь-якого іншого вулкану, який стер би з лиця землі все, що лежало на тому лиці землі до його виверження, вкласти всю цю енергію в погляд, яким і справді глянув на Неї Покахонтес, - о, тільки тоді ви збагнете, наскільки благий Господь!
Гдабона

читати