Чи чуєте! Йде жар на нас, Іде пожога, йде пожар!.. Пожар от пекла та до хмар! Аж ясний промінь сонця згас. А промінь сонця вже погас, І сонце котиться у хлань... Дивіться! Гей! Йде жар на нас І прискає під неба грань! Гей, браття! Там рокоче грім Під бурі свист, під моря шум. На скелю скеля,...

Дванадцять літ кривавилась земля І сціпеніла, ствердла на каміння. І застелило спалені поля Непокориме покоління. До перс закляклих, просячи тепла, Тулили марно немовлята лиця. Проте їм чорне лоно віддала Доба жорстока, як вовчиця. Тепер дощі холодні і вітри, Кудлаті хмари, каламутні ріки....

В темних горах, при окопах, у болоті, там зійшлися два вояки по роботі. Не зійшлися, тільки впали край дороги, поранені — сей у плечі, той — у ноги. Один стогне: «Тату милий, мамо рідна!» Другий плаче: «Діти любі, жінко бідна!» Подивився сей на того довго,...

Бредуть вербички в глибокості, В блакить ріки. В родини риб спішать у гості Явірники. І лугові дуби юрбою, Шумні, хмільні, Ведуть калину за собою По мілині: – Ходімо з нами, юнко мила! Не бійсь, мала! – Довкіл весна зеленокрила, Розмай тепла. Вона й мене бере за душу Коло Дніпра:...

Хто з поетів похований у цьому місті? Хто з них лежить у міському ґрунті, на рівні підземки, на глибині водогону? Поховані містом поети, Схожі на посаджені кущі, схожі на коріння невидимих дерев. Що виростає з такого коріння? Стовбури світла, стебла гомону, невидима крона...

Ми далеко від трас, де ногИ людИ не ходИ - це місто таке - БродИ. Переходимо вбрід БродИ - де немає в ріці водИ. А тієї води, що у нас залИши самі слідИ. Ми допиваєм слідИ палкої тієї водИ. Вода та не горИ, а мала бИ.

В мене бронзове тіло На білім піску Скільки іскор горіло На яснім струмку Скільки плямок тремтіло На обличчі води В мене бронзове тіло Я — молодий.

брудний зефір зі снігу і дощу і неба депресивна ейфорія це та весна котрою не хворіють а марять і страждають відпущу пробачу передбачу пожалію її в тюльпанах між бузкових крил її у незаплетенім волоссі і дім її і прохолодна постіль і звільнений з-під пилу думки стіл… мене направду...

Хліб не надто насущний Мати повернулася з батьківських зборів знервована, бліда й сердита. – Бубо! – холодно кинула вона в бік доньчиної кімнати. Напружено сіла в кухні на стільці. – Ти про англійську? – Буба вирішила послабити удар.– Я ж вам казала, що в...