Бистрий день упав за гай далекий. Вирізьбив верхівки яворів. Одкотився денний клекіт До горицвіту зорі. Я один на темнім попелищі. Никне гай у скровленій імлі. Чорний велет чимраз вище й вище Витягає тулуб з-під землі. 7.Х.1928

Біжать отари, коні ржуть, реве Тяжкий бугай на буйнім пасовищі, — І чорні птиці промайнули віщі, І чорна тінь поймає все живе. Як весело співуча буря рве І розкидає злякане огнище, Як дощ січе, як п´яний вітер свище, Яким потоком далечінь пливе! Радій же, земле! Пий напої грізні,...

Біжить під зливою лошиця, Крізь темні хащі — напролом; Дощ прогинається, ятриться Крильми над золотим хребтом. Вона, мов блискавка червона, Летить крізь памороку віт. Вода звисає, як попона, І б´ється об тугий живіт. Гуркочуть брили грому в скалах, Мов неба колеться горіх;...

Співають кулі, мов джмелі, І притискають до землі. Так, як колись в дитячій грі, Засів десь ворог на горі. Дано наказ: до висоти Як можна ближче підповзи І — лиш вперед. Нема назад. Ми всі, немов один солдат. І доля в нас усіх одна, І вибирає нас вона. Повзем, повзем, за п’яддю...

люляй моя остання солодка здобич в небі на фабриці робиться перший сніг місяць немовби кусень пахкої здоби люляй мій спійманий звіре із білих снів   стіни побілені вікна розплющить вечір дихання гнізда звиває межи стропил фрази наївні неначе білі овечки ходять убрід із долівки...

Біла пушинка пливе над сіножаттю – легке суденце, Несене струменем вітру, куди забажає, недбалий. Десять з одного гнізда променясто розходиться щоглів; Отже, нема ні стерна, ні весла. Та й навіщо їм бути? Чи на південь, чи на північ, чи в іншу країну летіти, Біла пушинка за те не турбує....

Біла сторінка — віконце в душу, Через яке заглядає небо. Що я сьогодні повідати мушу, Щоб не втрачати право на тебе? Де відшукаю, де роздобуду Слово, що ходить пружно і дзвінко? Грішні і праведні кличуть до суду Совість мою — непочату сторінку. Серце й кістки перемісить робота,...

Над селом проплива, Ніби заснулий лебідь, Під крилом — голова. Дівчина жде на мене, Де бринять ячмені, Веселим брилем ромену Махає вона мені. Мрієм про дні прийдешні, Про те, як станем людьми. Втім, чуємо, як черешня Залопотіла крильми.

Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі... Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання, вип´ю я очі твої молоді, повні туману кохання... Солодко плачуть в садах солов´ї, так, як і завжди, незмінно... В тебе і губи,...

Біля вуликів на землі Лежить собі дід мій і куня. І лазять бджоли по його чолі, Як по розтрісканім зрізі пня. І лазять бджоли по запалій щоці, І він лежить собі, як неживий. Очі його, немов чорні рубці, Зашиті сивою ниткою вій. Не ворухнеться його рука — Нехай беруть собі карий мед....