Туман над морем зіллявся з хвилею Зіллявся з хмарою що угорі І в плесках-стогонах млою застиглою Алегрить в скелю — скоріш скоріш Безмежні плюскоти бентежні зміни Розпуки гомін і жах без краю А що для мене ці скелі стіни? Дивніши зміни в душі я маю Туман над морем зіллявся з хмарою...

Брехливі очі Дездемони І мавр І відчаю жабо І дивна скрипка із Кремони Ячить Волає про любов І доль мінливе стоголосся В сакраментальній грі лекал Так срібно Вічність ллє на коси Венеціанська хіть дзеркал

Стара Тимчиха грілася на приспі проти сонця. Поперед ворота проходили люди, і ніхто з бабою слова не заговорив. «Славайсу». — «Навіки слава», — лиш тільки бесіди і розмови. — Старого лиш озми та закопай! Шкода тої лински страви, що з´їсть, та того...

На комод поклала німб поруч із ключами і вмостилась на вікні смакувати чаєм.   Крила сохнуть на гаку - ніч лила безбожно... Ой, мовчу, не до смаку шефу лайка... Можна   одягати не дрес-код на свята, а міні, часом виграти джек-пот, маючи везіння...   Ось доп´ю...

Ані стріл, ані слів, ані слини – щоб просто плюнути Заріктись і зректися – і з тим повернутись додому – Зі щитом, на щиті, поміж привиди чи між люди (Це, до речі, брехня, ніби мертві не мають сорому)   На правах антидоту – природне право не вірити Де панує...