Ескізи до автопортрета 2016 року

Ти є фактом літератури,

але – не явищем.

Припадають пилом партитури твої вербальні й клавіри.

 

Навіть якщо проголосиш зухвало: «Я ще

допнусь до верхів’я Олімпу», –

ніхто не йме віри.

 

Ніколи не вважався у долі пестунчиком а чи призером,

хоча і втішався

своїми гамбурзькими нішами.

 

Сам себе оцінюєш скромно,

скажімо, – на зеро.

Хто хоче –

хай оперує величинами іншими.

 

За ту іскру, що дáно згори –

ти вже повернув борг Богові.

Ви з ним квити. Тож констатуємо:

один з тугих бібліофагів (за Зéровим)

нині петитно прописаний у примітках (за Набоковим),

себто в літрезервації (прошу не переплутати з літрезервом).

 

Не впущений у поїзд покоління,

не вкладений в жодні обойми.

І видаються безглуздими й даремними

духовні твої копірайти.

 

 

Яко бідні родичі, Музо, з тобою ми

стоїмо в коридорі літератури.

І нема на то ради.

 

(7 липня 2016)

 

Глобус України

(замість сонета)

 

Вишневі садки цвітуть жовто-блакитно.

Хрущі повдягали шаровари й вишиванки.

То там, то там мироточать парсуни Тараса.

На кущі калини родять ягоди вовчі.

 

Іванові Мазепі – Героя України (посмертно).

Симону Петлюрі – Героя України (теж посмертно).

Поїли всі жданики – а Вашингтона катма.

Якщо ти справжній кобзар – виколи собі очі.

 

Велесову книгу – кожному нарождéнному.

Національно свідомим – більша зарплата й пенсія.

Герої не вмирають. Живуть. У пам´яті. Довго.

 

Україна – понад усе! Господь-Бог не проти.

Лише українці богообрані. А всі інші – ні.

На Останньому Суді ми будемо другі.

 

(28 грудня 2015)

 

Вірш без назви № 7

 

Сашкові Клименку

 

I.

 

крутиться дзиґою і летить по орбіті планета Земля

над землею –

на рівні ножів –

догорúніж

вúсить

теля

 

воно – це теля – вже ніколи не стане телицею

а після візиту до бугая – молодицею

 

пастух її не займатиме

не ходитиме вона в череді

не входитиме у воду

і не бачитиме небес у воді

 

не стане уже ніколи воно – теля це – коровою

не здіймуться над його головою роги короною

 

в літню жароту задерши хвоста не летітиме від

ґедзів скажених навздогад

навскáч

кудисвіт

 

хить-хить чорні шкарпетки

гойда-гойда ратиці-бутси

його усмішка горлом мало нагадує

«Усмішку горлом» Анджея Бурси

 

не видасть уже воно – це теля – ні бе ні ме

воно – німе

 

II.

 

головний шкуродер – зуби дядька на чверть золоті –

каже – от мало б теля ґудзики як ґудзики на пальті

 

озивається збоку сусід – асистент – дядько Микола

– а ше лучче – замок – тільки смик –

і худобинка гола

 

– еге-ге ж – киває хазяїн – добре було б

але жарти жартами

одкрай-но – Ливоне – для жінки щирий кусок

шоб жарити

 

– інтересно –

каже хазяїн м’ясиво хапаючи в руку –

чи то під чарку теля засмакує

бо все свині і свині щороку

 

– не сумнівайсь – підé любо-мило пíде як теща під лід –

дуетом регочуть Ливон і Микола – один і другий сусід –

 

III.

 

стіл гранчаки

м’ясо парує

булькає пляшка

– а чого ж то – хазяїне – до нас не сідає твоя Палажка

 

– Палазю – давай до компанії я посунусь

тобі налляти?

– дай спокій – Ливоне – не хочу ні їсти ні пити – шкода теляти

 

– та шо там – Палажко – жаліти

бережи свої нерви

от як ми телятину нині – з’їдять і нас колись черви

 

– істинно! – Микола гука –

хто сміється той і не плаче

мудрі люди говорять – людині людське теляті теляче

 

– ну ше по одній – за хазяїна за його – ох і добряче! – теля –

і вийдем покурим

заодно перевірим

чи крутиться ше земля

 

(8 квітня 2015)

 

***

і соняшно і ясно

і божа благодать

і тролі туве янсон

зі мною торт їдять

 

коли ж до нас несміло

приб´ється вінні пух –

йому кавалок вділимо

бо вінні теж нам друг

 

а як зайде зненацька

яга-карга якась

їй скажем: ти – не наська

тобі до сластів зась

 

тож знайте поторочі

та всяке інше чмо –

ми торт в новому році

лиш з друзями їмо

 

(14 січня 2014)

 

Вірш без назви № 9

 

Володимирові Місюрі

 

кожен – коваль свого щастя

кожен – тесля свого щастя

кожен – сантехнік свого щастя

кожен – інженерсвого щастя

кожен – фермер свого щастя

кожен – поет свого щастя

кожен – прозаїк свого щастя

кожен – композитор свого щастя

кожен – художник свого щастя

кожен – редактор свого щастя

кожен – лікар свого щастя

кожен – ветеринар свого щастя

кожен – священник свого щастя

кожен – півчий свого щастя

кожен – трунар свого щастя

кожен

 

врешті-решт

якщо поміняти слово щастя на слово нещастя –

результат буде майже ідентичний

 

(грудень 2020)

 

Вірш без назви № 10

 

ізліва глянути чи справа –

поезія – безглузда справа

 

зі мною згоден Заратустра:

так-так! безглузда!

 

колись щодібно був горимий

одне бажання мав – писати

 

громадив стовпчики і рими

цілí кагати

 

наразі обрії імлаві

взялася тліном творча пуща

 

жуєш собі шкоринку слави

вона – гіркуща

 

стиха відлуння розголóсу

навчився нидіти і нити

 

хотів ти не такого льосу?

а чи планиди?

 

сіріє днина чорна й біла

зозуля молиться і плаче

 

розбитого корита біля

сидиш козаче

 

( липень 2021, Більче )

 

Вірш без назви № 12

 

…і звучить запитання

як відчай вічне

і дзвоном глухим

над горбами гуде:

 

– а де ж?

а де ж літа твої чоловіче?

 

– в мішках під очима!

ось вони де…

 

і весна квітувала

палка шпичаста

і знацька осінь сполохано

листям пряде

 

– а де ж чоловіче

твóє щастячко-щастя?

 

– у бога за дверима!

ось воно де…

 

берези світючі

як поминальні свічі

в душі переважає

жовте й руде

 

– а де ж твоя смертонька-смерть

чоловіче?

 

– у мене за плечима!

ось вона де…

 

(з жовтня 2021, Луцьк)

 

Літо

 

(із циклу «Сни квартальні»)

 

 

 

…а ми з тобою такі ж, як і тоді –

молоді.

а ми з тобою

зновá купаємось у золотій воді…

 

 

…на поближньому березі

чи то ліс, чи то гай.

світ одухотвореномузикою:

Гендель, Вівальді чи Гайдн?..

 

 

…душі духмяніють,

серця проміняться,

хвилі цвітуть.

де будемо в іншому сні – не відаєм,

та нині – о щастя! – ми тут…

 

 

…враз в музику радісну й бистру

вклинюється

дисонанс.

і сила безжальна й безжалісна

розокремлює беззахисних нас…

 

 

…і налягає-нако-

чується неждане-негадане нашестя зими.

і простір уже не простір,

і барви уже не барви,

і ми вже не ми…

 

 

…і нагло усе дооколишнє ніч біла,

мов крейда, опала…

 

 

…ти цього сну не бачила…

 

 

…ти – не спала…

 

( 2020)

 

***

і коли ось така хвища-нéгідь

що страшно й вийти

(я кажу не лише про стихію)

і песимізм проникає під шкіру

вглиб на два метри –

ти відчуваєш себе покійником

 

ні-ні

містики тут ані грама

бо ж

бо ж колись те станеться

що колись має статися

і все вміститься в маленьке тире

майже непомітне поміж двома датами

 

і мене всі забудуть

або майже всі

і лише одна приходитиме

на мою скромну могилу

 

якщо житиме близько –

то часто

а якщо далеко –

то хіба двічі на рік

 

чи почую я її плач?

не знаю

чи відчую я її біль?

так…

 

(24 листопада 2021, Луцьк)

 

Зáгадка

(ліричний цикл)

 

(1)

на кладці сумує зáгадка.

відгадаєш – буду твоєю.

а не зумієш –

за хвилею сплину навіки.

 

(2)

побіля води ходить пташина.

вода для неї – свічадо.

вдивляється – і не себе бачить –

любого свого

 

(3)

птахиня ревно оберігає

своїх кількох пташенят.

а хто ж її саму-саменьку

убереже-охоронить?

 

(4)

недайбі зозуле

налічиш мало літ пташці –

тоді – начувайся.

матимеш на горіхи.

 

(5)

осінь – весни псевдо.

пташка гадає – чи вдасться їй

перелетіти зиму

і крил не обпалити?

 

(6)

з-за рогу дорога вигляне.

на оченятах виступлять сльози.

анікого не видко.

не усміхається аніхто.

 

(7)

пташині й зимою не зимно.

зашпори не заходять в її криленята.

щось гріє птасю зсередини.

може – про вéсну мрія?

 

(8)

почерез сніговиті години

пташине сопрано чується.

щастя у ньому в оздобі туску.

туск у ньому у щастя обрамку.

 

(9)

шовкове пір’ячко пташки

пронизує хуга-притуга.

де ж їй сховатись? до кого

схилитися-притулитися?

 

(10)

пташина – малесенька.

а ще менше пташине сéрденько.

і як вміщається в ньому

така велика любов?

 

(11)

як же летіти тяж-тяжко

супроти бурі-борвію.

на крайній край світу.

у сон-сновидіння.

 

(12)

пташина дивóчна – її одіння

аж сім барв веселки.

вбережи її Боже від

лихого ока кривого погляду.

 

(14)

коли пташка дарує вуста –

в раю опиняєшся. в Едемі.

ой як не хочеться повертатися

в сіру реальність у світ сувóрливий.

 

(15)

 

а зáгадка й досі стоїть на кладці

не поспішає не квапиться

дає час

себе розгадати

 

(11 – 13 грудня 2021)

 

Вірш без назви № 15

 

…і от я лежу

іронічний суворий недвижний

(маю сумнів стосовно слова іронічний

а от щодо суворості й недвижності – певний)

задоволений собою вельми-превельми:

виконано план випуску строф метафор образів рим та

всіляцьких інших літерацьких фіґлів-міґлів.

 

мене проводжають прочитані мною книжки

точніше – письменники:

Брехт, Акутагава, Томас Манн,

Фолкнер і Франс, Коцюбинський і Кобилянська,

Плужник і Свідзинський,

Затуливітер, Нечерда, Римарук

та інші…

 

а останньою –

Муза у вечірньому платті –

чи то кольору стиглої вишні

чи то барви сріблястого світанку.

 

(і навіть якщо це станеться взимку –

їй зовсім не буде холодно.

вона ж із субстанції яка

не підвладна ні Цельсію

ні Фаренгейту).

 

обличчя її вкриватиме вуаль –

прозірчаста чи геть непрозора.

 

всі розступляться.

шанобливо пропустять її.

 

і вона поцілує мої губи –

безкровні, крейдяні –

своїми вустами.

 

і за хвилю мої стануть теплими

навіть гарячими.

 

і я прокинуся у твоїх обіймах,

заледве видихнувши:

«ти?.. а не повіриш:

ти щойно повернула мене

звідтам...»

 

«там» ми були обоє...» –

усміхнешся

одним лише поглядом.

бо вуста... вони

у цей час будуть моїми...

 

(26 грудня 2021)

 

***

шукаєш риму до слова мати

 

в село приїжджати

старий одяг вдягати

горóда копати

дрова рубати

подвір’я замітати

пироги наминати

сумку пакувати

 

в село прилітати

за руку тримати

сльози витирати

в чоло цілувати

вінки поправляти

 

то сидиш то ходиш

то сидиш то ходиш

то сидиш то ходиш

 

шукаєш риму

і –

не знаходиш

 

(11 серпня 2015)

читати