Електронна бібліотека/Поезія

Поезіє вседобра не мовчи...Микола Істин
Війна 2022Микола Істин
Дивовижа в купальні (новела)Віктор Палинський
Новий день поезії йде…Микола Істин
Доля людства нині бродить в УкраїніІгор Павлюк
Тривоги Юлії (новела)Віктор Палинський
Єдиноріг (новела)Віктор Палинський
ПаличкаВіктор Палинський
Стефанові турботиВіктор Палинський
За зореюАлла Рогашко
«Провидець», уривок з роману (видавництво «Український пріоритет», 2021р.)Алла Рогашко
Вірші (З майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»)Микола Істин
Екзистенційне (Новелета)Віктор Палинський
ВіршіПетро Коробчук
А ось зима цього року, робить дерева тьмяними...Сергій Жадан
І хай буде знаком наближення...Сергій Жадан
Але згадати потім ріки ці...Сергій Жадан
ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Cеред досвітніх близькоземних зір...Григорій Штонь
ЛюбовГригорій Штонь
Завантажити

Ескізи до автопортрета 2016 року

Ти є фактом літератури,

але – не явищем.

Припадають пилом партитури твої вербальні й клавіри.

 

Навіть якщо проголосиш зухвало: «Я ще

допнусь до верхів’я Олімпу», –

ніхто не йме віри.

 

Ніколи не вважався у долі пестунчиком а чи призером,

хоча і втішався

своїми гамбурзькими нішами.

 

Сам себе оцінюєш скромно,

скажімо, – на зеро.

Хто хоче –

хай оперує величинами іншими.

 

За ту іскру, що дáно згори –

ти вже повернув борг Богові.

Ви з ним квити. Тож констатуємо:

один з тугих бібліофагів (за Зéровим)

нині петитно прописаний у примітках (за Набоковим),

себто в літрезервації (прошу не переплутати з літрезервом).

 

Не впущений у поїзд покоління,

не вкладений в жодні обойми.

І видаються безглуздими й даремними

духовні твої копірайти.

 

 

Яко бідні родичі, Музо, з тобою ми

стоїмо в коридорі літератури.

І нема на то ради.

 

(7 липня 2016)

 

Глобус України

(замість сонета)

 

Вишневі садки цвітуть жовто-блакитно.

Хрущі повдягали шаровари й вишиванки.

То там, то там мироточать парсуни Тараса.

На кущі калини родять ягоди вовчі.

 

Іванові Мазепі – Героя України (посмертно).

Симону Петлюрі – Героя України (теж посмертно).

Поїли всі жданики – а Вашингтона катма.

Якщо ти справжній кобзар – виколи собі очі.

 

Велесову книгу – кожному нарождéнному.

Національно свідомим – більша зарплата й пенсія.

Герої не вмирають. Живуть. У пам´яті. Довго.

 

Україна – понад усе! Господь-Бог не проти.

Лише українці богообрані. А всі інші – ні.

На Останньому Суді ми будемо другі.

 

(28 грудня 2015)

 

Вірш без назви № 7

 

Сашкові Клименку

 

I.

 

крутиться дзиґою і летить по орбіті планета Земля

над землею –

на рівні ножів –

догорúніж

вúсить

теля

 

воно – це теля – вже ніколи не стане телицею

а після візиту до бугая – молодицею

 

пастух її не займатиме

не ходитиме вона в череді

не входитиме у воду

і не бачитиме небес у воді

 

не стане уже ніколи воно – теля це – коровою

не здіймуться над його головою роги короною

 

в літню жароту задерши хвоста не летітиме від

ґедзів скажених навздогад

навскáч

кудисвіт

 

хить-хить чорні шкарпетки

гойда-гойда ратиці-бутси

його усмішка горлом мало нагадує

«Усмішку горлом» Анджея Бурси

 

не видасть уже воно – це теля – ні бе ні ме

воно – німе

 

II.

 

головний шкуродер – зуби дядька на чверть золоті –

каже – от мало б теля ґудзики як ґудзики на пальті

 

озивається збоку сусід – асистент – дядько Микола

– а ше лучче – замок – тільки смик –

і худобинка гола

 

– еге-ге ж – киває хазяїн – добре було б

але жарти жартами

одкрай-но – Ливоне – для жінки щирий кусок

шоб жарити

 

– інтересно –

каже хазяїн м’ясиво хапаючи в руку –

чи то під чарку теля засмакує

бо все свині і свині щороку

 

– не сумнівайсь – підé любо-мило пíде як теща під лід –

дуетом регочуть Ливон і Микола – один і другий сусід –

 

III.

 

стіл гранчаки

м’ясо парує

булькає пляшка

– а чого ж то – хазяїне – до нас не сідає твоя Палажка

 

– Палазю – давай до компанії я посунусь

тобі налляти?

– дай спокій – Ливоне – не хочу ні їсти ні пити – шкода теляти

 

– та шо там – Палажко – жаліти

бережи свої нерви

от як ми телятину нині – з’їдять і нас колись черви

 

– істинно! – Микола гука –

хто сміється той і не плаче

мудрі люди говорять – людині людське теляті теляче

 

– ну ше по одній – за хазяїна за його – ох і добряче! – теля –

і вийдем покурим

заодно перевірим

чи крутиться ше земля

 

(8 квітня 2015)

 

***

і соняшно і ясно

і божа благодать

і тролі туве янсон

зі мною торт їдять

 

коли ж до нас несміло

приб´ється вінні пух –

йому кавалок вділимо

бо вінні теж нам друг

 

а як зайде зненацька

яга-карга якась

їй скажем: ти – не наська

тобі до сластів зась

 

тож знайте поторочі

та всяке інше чмо –

ми торт в новому році

лиш з друзями їмо

 

(14 січня 2014)

 

Вірш без назви № 9

 

Володимирові Місюрі

 

кожен – коваль свого щастя

кожен – тесля свого щастя

кожен – сантехнік свого щастя

кожен – інженерсвого щастя

кожен – фермер свого щастя

кожен – поет свого щастя

кожен – прозаїк свого щастя

кожен – композитор свого щастя

кожен – художник свого щастя

кожен – редактор свого щастя

кожен – лікар свого щастя

кожен – ветеринар свого щастя

кожен – священник свого щастя

кожен – півчий свого щастя

кожен – трунар свого щастя

кожен

 

врешті-решт

якщо поміняти слово щастя на слово нещастя

результат буде майже ідентичний

 

(грудень 2020)

 

Вірш без назви № 10

 

ізліва глянути чи справа –

поезія – безглузда справа

 

зі мною згоден Заратустра:

так-так! безглузда!

 

колись щодібно був горимий

одне бажання мав – писати

 

громадив стовпчики і рими

цілí кагати

 

наразі обрії імлаві

взялася тліном творча пуща

 

жуєш собі шкоринку слави

вона – гіркуща

 

стиха відлуння розголóсу

навчився нидіти і нити

 

хотів ти не такого льосу?

а чи планиди?

 

сіріє днина чорна й біла

зозуля молиться і плаче

 

розбитого корита біля

сидиш козаче

 

( липень 2021, Більче )

 

Вірш без назви № 12

 

…і звучить запитання

як відчай вічне

і дзвоном глухим

над горбами гуде:

 

– а де ж?

а де ж літа твої чоловіче?

 

– в мішках під очима!

ось вони де…

 

і весна квітувала

палка шпичаста

і знацька осінь сполохано

листям пряде

 

– а де ж чоловіче

твóє щастячко-щастя?

 

– у бога за дверима!

ось воно де…

 

берези світючі

як поминальні свічі

в душі переважає

жовте й руде

 

– а де ж твоя смертонька-смерть

чоловіче?

 

– у мене за плечима!

ось вона де…

 

(з жовтня 2021, Луцьк)

 

Літо

 

(із циклу «Сни квартальні»)

 

 

 

…а ми з тобою такі ж, як і тоді –

молоді.

а ми з тобою

зновá купаємось у золотій воді…

 

 

…на поближньому березі

чи то ліс, чи то гай.

світ одухотвореномузикою:

Гендель, Вівальді чи Гайдн?..

 

 

…душі духмяніють,

серця проміняться,

хвилі цвітуть.

де будемо в іншому сні – не відаєм,

та нині – о щастя! – ми тут…

 

 

…враз в музику радісну й бистру

вклинюється

дисонанс.

і сила безжальна й безжалісна

розокремлює беззахисних нас…

 

 

…і налягає-нако-

чується неждане-негадане нашестя зими.

і простір уже не простір,

і барви уже не барви,

і ми вже не ми…

 

 

…і нагло усе дооколишнє ніч біла,

мов крейда, опала…

 

 

…ти цього сну не бачила…

 

 

…ти – не спала…

 

( 2020)

 

***

і коли ось така хвища-нéгідь

що страшно й вийти

(я кажу не лише про стихію)

і песимізм проникає під шкіру

вглиб на два метри –

ти відчуваєш себе покійником

 

ні-ні

містики тут ані грама

бо ж

бо ж колись те станеться

що колись має статися

і все вміститься в маленьке тире

майже непомітне поміж двома датами

 

і мене всі забудуть

або майже всі

і лише одна приходитиме

на мою скромну могилу

 

якщо житиме близько –

то часто

а якщо далеко –

то хіба двічі на рік

 

чи почую я її плач?

не знаю

чи відчую я її біль?

так…

 

(24 листопада 2021, Луцьк)

 

Зáгадка

(ліричний цикл)

 

(1)

на кладці сумує зáгадка.

відгадаєш – буду твоєю.

а не зумієш –

за хвилею сплину навіки.

 

(2)

побіля води ходить пташина.

вода для неї – свічадо.

вдивляється – і не себе бачить –

любого свого

 

(3)

птахиня ревно оберігає

своїх кількох пташенят.

а хто ж її саму-саменьку

убереже-охоронить?

 

(4)

недайбі зозуле

налічиш мало літ пташці –

тоді – начувайся.

матимеш на горіхи.

 

(5)

осінь – весни псевдо.

пташка гадає – чи вдасться їй

перелетіти зиму

і крил не обпалити?

 

(6)

з-за рогу дорога вигляне.

на оченятах виступлять сльози.

анікого не видко.

не усміхається аніхто.

 

(7)

пташині й зимою не зимно.

зашпори не заходять в її криленята.

щось гріє птасю зсередини.

може – про вéсну мрія?

 

(8)

почерез сніговиті години

пташине сопрано чується.

щастя у ньому в оздобі туску.

туск у ньому у щастя обрамку.

 

(9)

шовкове пір’ячко пташки

пронизує хуга-притуга.

де ж їй сховатись? до кого

схилитися-притулитися?

 

(10)

пташина – малесенька.

а ще менше пташине сéрденько.

і як вміщається в ньому

така велика любов?

 

(11)

як же летіти тяж-тяжко

супроти бурі-борвію.

на крайній край світу.

у сон-сновидіння.

 

(12)

пташина дивóчна – її одіння

аж сім барв веселки.

вбережи її Боже від

лихого ока кривого погляду.

 

(14)

коли пташка дарує вуста –

в раю опиняєшся. в Едемі.

ой як не хочеться повертатися

в сіру реальність у світ сувóрливий.

 

(15)

 

а зáгадка й досі стоїть на кладці

не поспішає не квапиться

дає час

себе розгадати

 

(11 13 грудня 2021)

 

Вірш без назви № 15

 

…і от я лежу

іронічний суворий недвижний

(маю сумнів стосовно слова іронічний

а от щодо суворості й недвижності – певний)

задоволений собою вельми-превельми:

виконано план випуску строф метафор образів рим та

всіляцьких інших літерацьких фіґлів-міґлів.

 

мене проводжають прочитані мною книжки

точніше – письменники:

Брехт, Акутагава, Томас Манн,

Фолкнер і Франс, Коцюбинський і Кобилянська,

Плужник і Свідзинський,

Затуливітер, Нечерда, Римарук

та інші…

 

а останньою –

Муза у вечірньому платті –

чи то кольору стиглої вишні

чи то барви сріблястого світанку.

 

(і навіть якщо це станеться взимку –

їй зовсім не буде холодно.

вона ж із субстанції яка

не підвладна ні Цельсію

ні Фаренгейту).

 

обличчя її вкриватиме вуаль –

прозірчаста чи геть непрозора.

 

всі розступляться.

шанобливо пропустять її.

 

і вона поцілує мої губи –

безкровні, крейдяні –

своїми вустами.

 

і за хвилю мої стануть теплими

навіть гарячими.

 

і я прокинуся у твоїх обіймах,

заледве видихнувши:

«ти?.. а не повіриш:

ти щойно повернула мене

звідтам...»

 

«там» ми були обоє...» –

усміхнешся

одним лише поглядом.

бо вуста... вони

у цей час будуть моїми...

 

(26 грудня 2021)

 

***

шукаєш риму до слова мати

 

в село приїжджати

старий одяг вдягати

горóда копати

дрова рубати

подвір’я замітати

пироги наминати

сумку пакувати

 

в село прилітати

за руку тримати

сльози витирати

в чоло цілувати

вінки поправляти

 

то сидиш то ходиш

то сидиш то ходиш

то сидиш то ходиш

 

шукаєш риму

і –

не знаходиш

 

(11 серпня 2015)

Партнери