Завантажити

Коли я згадую про Тебе, всі óбрази тікають з вірша,

наче зграя сірих щурів із кухонь та підвалів Ґамельна.

Їхні загострені рильця озирнувшись бачать околиці рим,

грозовий перевал Брокенберга та окрему постать, ніщо, тобто – тінь, душа

сухотного менестреля із торбою за плечима. І вогнями святого Єльма, -

над цим пейзажем аєроплан,

немов минуле – на захист брам

майбутнього. Пробач, я зла не тримаю теж; додам: і вже

не чекаю нічого окрім, можливо, болю.

Коли я згадую про Тебе тепер, зимою, в одному з чудових міст

дивної території, десь між вітряками й смереками суть бланманже

Європейських культур, в посполитій столиці усіх недомовлень,

я починаю розуміти, що допотопний аероплан часу

накриває цю Землю не бомбами, але сіткою кракелюру.

Я захворів грипом і п’ю мікстуру…

Так, неначе за тридев’ять земель, у казці Іван-дурак,

що отримав до царівни приданого як мінімум пів королівства, -

я отримав Тебе, сприйнявши це (як тепер розумію - чудовий смак

всевишнього фатуму), а тоді – як благословіння… Як те, що дійсне.

Бо любов, як відомо, починається з того, що сняться сни,

і закінчується там, де вони, ці сни,

урешті збуваються формою, мовлено – матеріально…

І відчувши раптово це все, наче риба, під серцем, метал блесни,

помираєш у повітрі весни, весни.

2000, Краків

читати