Електронна бібліотека/Проза

Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Уривок із роману «Пісня цапів»Олег Андрішко
Завантажити

Коли хто-небудь із сусідніх сіл шукав Міця Бойка, мало хто знав про кого йдеться, бо в селі стільки Міців та Бойків, що хоч греблю гати ними, а вже коли пояснювали, що шукають саме того Бойка, який малює, люди відразу здогадувалися: «А, Міцьо Чічка… Поруч із церквою хатина з призьбою та з крислатим горіхом на подвір’ї».

Прозвали його Чічкою не тому, що успадкував прізвисько з діда-прадіда, а через квіти, які малював на стінах, коли білив хати.

«Я вам такі чічки намалюю, що й Адам в раю не видів!» – хвалився жінкам, коли кликали його білити, або: «Якщо сімплошно[1], то тридцятку, а якщо з чічками, то п’ятдесятку», – усміхався, називаючи ціну за свою роботу.

Так і залишився Чічкою.

Коли доводилося когось про щось благати, то люди говорили: «Треба го панькати[2], як Чічку».

Чічку не треба було благати – не відмовляв жодному, але був дуже зайнятий, бо такого маляра не було на всю околицю, тому замовлень мав дуже багато й був змушений їх записувати.

– Чічка записав ня в ірку[3], – раділи жони.

Він завжди дотримувався слова, і в назначений ним день на стінах хати того чи іншого замовника розцвітали віночки з чічками.

– Майстер ви, пане Бойку! – похвалив одного разу панотець Чічку.

«Знову треба парафію білити», – хитро посміхався Чічка.

– Бог обдарував вас талантом! – продовжував панотець.

«Ні, хай собі шукає іншого», – готувався відмовити Чічка.

– Золоті руки у вас, пане Бойку!

«Уже три роки поспіль білив йому за простибіг!»

– Ви б змогли, пане Бойку, святих намалювати? – ураз запитав панотець.

– А Калварію[4] на Коштели хто піктовав[5]? – здивувався Чічка, що панотець не знає цього, хоч то католицькі каплиці, але всі знають, що він їх малював.

– Треба б у церкві Тайну Вечерю перемалювати, Великдень близько! – зітхнув священик.

– Роботи в мене по вуха…

– Добре заплачу вам, пане Бойку, – перервав його священик.

– Скільки? – не витримав Чічка.

– Тисячу!

Чічка трохи здивувався з панотцевої щедрості й погодився.

Бідний Чічка днював і ночував у церкві, і за тиждень свіжовимальовані святі вечеряли собі спокійно на стіні церкви, а маляр, задоволений своєю роботою, попивав у корчмі холодне пиво.

– Чудова фреска, пане Бойку! – похвалив його священик. – Ось вам п’ятсот!

– Як же це, отче, ви ж казали тисячу!.. – здивувався Чічка.

– Хваліть Бога, пане Бойку, що за тиждень заробили п’ятсот!

– Якщо так, тоді не треба нічого, – сумно відповів Чічка.

– Хай Господь благословить вас, пане Бойку! – зрадів священик.

Та не довго радів панотець, що Чічка задарма перемалював Тайну Вечерю, бо під вечір прибіг захеканий паламар і, хрестячись, ледве промовив.

– Курять, отче!

– Хто? – здивувався священик.

– Святі, отче, повечеряли, а тепер запалили люльки та курять!

– Біжи поклич Чічку! – наказав священик.

Чічку не довелося довго шукати, бо корчма недалеко від парафії.

– Пане Бойку, це великий гріх! – почав священик.

– А обдурювати людей не гріх?

– Давайте не будемо... Ось ваша тисяча, а тепер ідіть та...

– Півтори! – перебив його Чічка.

– Бійтеся Бога, пане Бойку! Я не можу вам...

– Ну тоді най курять на здоров’я! – усміхнувся Чічка.

Панотець почухав потилицю, знав добре, що Чічка свого не попустить, і простягнув йому півтори тисячі.

– Я ті люльки сажою намалював, витріть їх вологою ряднинкою – ані сліду від них не залишиться, – засміявся Чічка, ховаючи в кишеню гроші.

 

[1] Сімплошно – просто.

[2] Панькати – благати, ласкаво просити.

[3] Ірка – зошит.

[4] Калварія – хресна дорога.

[5] Піктовати – малювати (діал.).



Партнери