Електронна бібліотека/Проза

«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Завантажити

Ти стоїш у коридорі й дивишся на своє відображення у дзеркалі. Обличчя видається тобі химерним: воно ніби таке саме, але щось із ним не так. Таке відчуття, що це не ти. Що це хтось інший . Торкаєшся обличчя, затим дзеркала. І прокидаєшся.

Позіхаючи, бредеш у коридор, де висить дзеркало. Дивишся на своє відображення. І воно видається тобі якимсь химерним. Наче це ти у дзеркалі, і не ти. І чим довше дивишся, тим химернішим воно тобі видається. Торкаєшся обличчя так, як уві сні. Затим обережно торкаєшся дзеркала. І прокидаєшся.

Підводишся з ліжка. Нічого не тямлячи, роззираєшся навсібіч. Протираєш очі, витираєш спітнілого лоба. Зіскакуєш з ліжка і швидко йдеш у коридор. Заглядаєш у дзеркало, що висить на стіні. Наче все нормально. Полегшено зітхаєш. Але раптом відображення у дзеркалі стає якимсь химерним. То наче ти, і не ти. Хтось інший дивиться на тебе із дзеркала. Хтось із потойбіччя. Ти вже боїшся торкатись свого обличчя, дзеркала, але торкаєшся. Бо не можеш інакше. Тобі вже не на жарт лячно. І прокидаєшся.

Розплющуєш очі. Боячись поворухнутись, одними лиш очима оглядаєш кімнату. Поволі підводишся; намацуючи ногами долівку, встаєш з ліжка. Перелякано роззираючись, ідеш у коридор. До дзеркала. Нишком ступаючи, підходиш. Але зазирнути ще боїшся. Бо відчуваєш, що діється якась клята чортівня. За якусь хвилю таки підводиш очі. Дивишся на себе. Там не ти . Точно не ти. Хтось інший . Хтось із потойбіччя. Ти вже не торкатимешся рукою свого лиця, дзеркала. А раптом це ще сон і ти ніколи не прокинешся? Відображення тобі химерно осміхається, оскалюється злісним оскалом. Ти відчуваєш, як піт стікає з твого лоба. І прокидаєшся.

Зіскакуєш з ліжка, пулею мчиш у коридор. Підбігаєш до дзеркала і з розмаху вдаряєш по ньому кулаком. Скло з тріском розбивається. Уламки падають на підлогу, як у сповільненому кадрі якогось кінофільму. Ти проводжаєш поглядом ті уламки і в них бачиш відображення. Чиєсь. Не своє . Воно химерно оскалюється тобі, викривлене уламками. Ти дивишся на свою руку, яка стікає кров’ю, але не болить. Ти вже не знаєш, що думати і що робити. Як спинити це некероване безумство. І прокидаєшся.

Вирішуєш не вставати з ліжка. Ти лишишся в ньому, не підеш у коридор. Не заглядатимеш у дзеркало. До біса все. Дивишся на свою руку. Вона ціла. Крові немає. Тобі моторошно, але... та ні, все нормально. Це ж сон. Всього лиш сон, чорт забирай! Ти повернешся зараз на інший бік і спатимеш далі. А вранці встанеш, і все буде, як завше. Але дзеркало з коридору мабуть прибереш. Ти ще не знаєш, що так і не прокинешся. Що допельгангер[1] вирішив інакше.

 

Травень, 2015

 

[1] Допельгангер – двійник, темний бік особистості, антитеза ангелу-охоронцю.



Партнери