Завантажити

У подвір’ї сільського магазину красувався розкішний квітник з чорнобривцями: такої кількості цих теплих запашних квітів не віднайти навіть у найліпшої ґаздині. Продавщиця, що торгувала в ньому, сама доглядала за ним: сіяла, прополювала бур’яни, розрихлювала землю. Щоправда, любуватись було ніколи – за роботою хіба є час?

Чорнобривців насіяла мати

У моїм світанковім краю.

Та й навчила веснянки співати

Про квітучу надію мою...

Чоловік стояв посеред квітника і співав. У селі на нього казали «несповна розуму». Він був благуватий. Коло його ніг стояла потерта торба з бозна-чим. А він просто співав, дивлячись кудись поперед себе, поштиво склавши на грудях руки. На сходах стояв хлопчик років п’яти, очікуючи маму з магазину, й уважно спостерігав за чоловіком.

...Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька...

Тепер уже мало хто пам’ятав його гарним хлопцем з густим русявим чубом, що грав на баяні в сільському оркестрі. Мав гарний голос. Його очікувало багатообіцяюче майбутнє. Він ще встиг закінчити консерваторію. А потім була армія... І додому він повернувся дивним. Уже не таким, яким він був. Колишнього його вже не буде ніколи. Тепер він стояв у чорнобривцях і старанно виспівував, чомусь відлякуючи людей...

...Я розлуки і зустрічі знаю -

Бачив я у чужій стороні

Чорнобривці із рідного краю,

Що насіяла ти навесні...

Що він думав, коли співав у тих чорнобривцях? Що було в його голові в ті хвилини? Може, уявляв себе великим співаком на сцені якоїсь славетної концертної зали? Чи, може, думав, що він направду є той співак, і замість розтягнених спортивних штанів і поношеної сорочки на ньому чорний лискучий фрак?

...Прилітають до нашого поля

Із далеких країв журавлі,

Розквітають і квіти, і доля

На моїй українській землі...

Але ж він і є співак. Що з того, що співав він тепер лиш для хлопчика і чорнобривців, котрі, колихаючись за вітром, шанобливо схиляли перед ним свої голівки. Невже має бути достеменно повна зала для його визнання? Може, ті мимовільні слухачі найбільше його зараз поцінували...

- Олег, іди-но звідси! – визирнувши з магазину, прикрикнула на чоловіка продавщиця. - Плутаєшся тут припутнем, людей мені відлякуєш! Ото вже придумав чудасію!

Чоловік ніяк не зреагував. Мовби її й не було. Мовби нікого довкіл не було, крім хлопчика і чорнобривців. Чи то концертної зали із тисячами глядачів... Він так само старанно доспівав і поволі нахилився за своєю торбою. Схиливши голову, нечутно пішов з двору.

Хлопчик дивився йому вслід і, певно, не розумів, чому прогнали цього чоловіка. Бо ж він так гарно співав про чорнобривці! Може, мама йому все пояснить, коли він спитає в неї про це дорогою додому. А може, й не пояснить, відмахнеться, як то часто буває. Бо що там балакати про якийсь непотріб. Лише час свій займати.

Навіяно спостереженнями,

22 вересня 2014.

читати