Електронна бібліотека/Проза

ПО НЕБУ ВНИЗ (уривок із роману)Наіль Ісмайлов
"Сни з колодязя" (уривок з роману)Алла Рогашко
Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
Завантажити

У подвір’ї сільського магазину красувався розкішний квітник з чорнобривцями: такої кількості цих теплих запашних квітів не віднайти навіть у найліпшої ґаздині. Продавщиця, що торгувала в ньому, сама доглядала за ним: сіяла, прополювала бур’яни, розрихлювала землю. Щоправда, любуватись було ніколи – за роботою хіба є час?

Чорнобривців насіяла мати

У моїм світанковім краю.

Та й навчила веснянки співати

Про квітучу надію мою...

Чоловік стояв посеред квітника і співав. У селі на нього казали «несповна розуму». Він був благуватий. Коло його ніг стояла потерта торба з бозна-чим. А він просто співав, дивлячись кудись поперед себе, поштиво склавши на грудях руки. На сходах стояв хлопчик років п’яти, очікуючи маму з магазину, й уважно спостерігав за чоловіком.

...Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька...

Тепер уже мало хто пам’ятав його гарним хлопцем з густим русявим чубом, що грав на баяні в сільському оркестрі. Мав гарний голос. Його очікувало багатообіцяюче майбутнє. Він ще встиг закінчити консерваторію. А потім була армія... І додому він повернувся дивним. Уже не таким, яким він був. Колишнього його вже не буде ніколи. Тепер він стояв у чорнобривцях і старанно виспівував, чомусь відлякуючи людей...

...Я розлуки і зустрічі знаю -

Бачив я у чужій стороні

Чорнобривці із рідного краю,

Що насіяла ти навесні...

Що він думав, коли співав у тих чорнобривцях? Що було в його голові в ті хвилини? Може, уявляв себе великим співаком на сцені якоїсь славетної концертної зали? Чи, може, думав, що він направду є той співак, і замість розтягнених спортивних штанів і поношеної сорочки на ньому чорний лискучий фрак?

...Прилітають до нашого поля

Із далеких країв журавлі,

Розквітають і квіти, і доля

На моїй українській землі...

Але ж він і є співак. Що з того, що співав він тепер лиш для хлопчика і чорнобривців, котрі, колихаючись за вітром, шанобливо схиляли перед ним свої голівки. Невже має бути достеменно повна зала для його визнання? Може, ті мимовільні слухачі найбільше його зараз поцінували...

- Олег, іди-но звідси! – визирнувши з магазину, прикрикнула на чоловіка продавщиця. - Плутаєшся тут припутнем, людей мені відлякуєш! Ото вже придумав чудасію!

Чоловік ніяк не зреагував. Мовби її й не було. Мовби нікого довкіл не було, крім хлопчика і чорнобривців. Чи то концертної зали із тисячами глядачів... Він так само старанно доспівав і поволі нахилився за своєю торбою. Схиливши голову, нечутно пішов з двору.

Хлопчик дивився йому вслід і, певно, не розумів, чому прогнали цього чоловіка. Бо ж він так гарно співав про чорнобривці! Може, мама йому все пояснить, коли він спитає в неї про це дорогою додому. А може, й не пояснить, відмахнеться, як то часто буває. Бо що там балакати про якийсь непотріб. Лише час свій займати.

 

Навіяно спостереженнями,

22 вересня 2014.

Партнери