Сергій Жадан І не розповіли головного... І не розповіли головного. Не попередили, що смерть обмежується тією мовчанкою, яка її супроводжує, смерть не виходить поза крейдяне коло, накреслене на підлозі в помешканні, з якого винесли меблі, щоби налякана душа не билась об них, мов пес, якого зачинили на кухні. Не пояснили, що смерть локальна, що вона не виходить поза межі лікарняного подвір’я, що вона мало кому цікава поза ходою траурної процесії. Не попередили про цей принцип радіохвилі, передавання смутку тим, хто ловить сигнал відчаю, кому відлунює цей розпад мови, механіка затихання. І ти не розумієш, де ж воно – це поєднання всіх живих смертю одного з нас, ця солідарність тих, хто лишається, цей прощальний спів, що вростає в пам’ять? І здогадуєшся, що письмо смерті передбачає відсутність переходу. Немає жодного поділу, жодного світла з того боку стіни. Життя заповнює собою все. Передусім – наш страх перед смертю. Передусім – нашу залежність від досвіду. Ти весь лишаєшся тут, ти розчинений у цьому потоці, ти вкорінюєшся в паузах між співом, западаєш у музику темряви, тиснешся в чорні літери віршів. Все лишається тут. Все знаходиться поміж нас. Темрява легко відчитується. Всьому є своє слово. *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/sergiy_zhadan/i_ne_rozpovili_golovnogo.../