Сергій Жадан ...І коли тебе запитають: навіщо? І коли тебе запитають: навіщо? – не матимеш відповіді. А одначе час писати нові вірші: від старих віршів уже ніхто не плаче. Бо старі вірші стали старими, і ось уже підлітки, немов арештанти, стоять і чекають на свіжі рими, щоби дорослішати і страждати. Бо зі старих віршів лишилась тиша. І в тиші цій не ступиш і кроку. І немає поетів, які б мали вірша, аби пояснити печаль цього року. І підлітки – нарвані, загадкові, не можуть домовитися поміж собою. І як їм назвати цей згусток у мові, який вони звикли називати любов’ю? Як їм назвати це затемнення в серці і відчути це звучання в тиші? Зірки цьогоріч немилосердні. Час писати нові вірші. Бо старі вірші вже не мають сили, і старі поети вже не мусять вмирати. Вони забули, про що їх просили. Кому потрібні їхні поради. Ритміка, юна сестра милосердя, приходить без докору і потреби. Але кому потрібен вірш про безсмертя, якщо там немає нічого про тебе. Давай знову римувати предмети. Давай озвучувати таємниці. Всім потрібні нові поети, потрібен хтось, хто говорить дурниці. Наша глибока віра в звучання. Наша мова – тиха, звичайна. Залежність від дихання і піднебіння. Неповернення. Нетерпіння. *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/sergiy_zhadan/...i_koli_tebe_zapitayut_navishcho/