Сергій Цушко Затиснутий тілами у вагоні метро Затиснутий тілами у вагоні метро, немов стою у велетенському хорі, що виконує реквієм,– співає зосереджено, з почуттям, але мовчки, лише то тут, то там, дисонуючи, щось жебонять окремі солісти.   У вагоні чомусь темно, і лише ліхтарі тунелю час від часу вихоплюють напружені в німому крику обличчя. Примружені очі, зціплені зуби, випнуті лікті – мовчимо, лише диктор час від часу оголошує наступну частину реквієму.   Мовчимо – уже накричались, вихлюпнули наболіле, а на нове немає слів, немає натхнення, своєї мелодії. Чуже ж співати набридло. Мовчить мій хор Понуро мовчить. Похмуро мовчить. Грізно мовчить.   Лише белебенять щось невгамовні солісти.   *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/sergiy_tsushko/zatisnutiy_tilami_u_vagoni_metro/