Сергій Таран Вірші * У кожній крапці Нічного міста Ти побачиш світи Загорнуті в морок Всесвіту Кожна крапка — Це пил, Який носить Під ногами Бога. Кожна крапка Це я І ти… Ми Станемо Сірими Метушливими Людьми… Завтра зранку.   СТАТИСТИКА Між мною і нею — дві дороги, дванадцять суддів, одинадцять хризантем дві ненаписані книжки (одну з яких пишу зараз), вісім пропущених дзвінків, тисяча мідних ниток на вітрі, тринадцять недоговорених тем, сімнадцять річок, сорок два мости, триста тридцять три невиспані ночі, триста сорок вісім кілометрів відстані, — І одна — Ти.   * * *   В українських селах Ті, хто ходять по воді Не святі. Вони не мають крил, А мають вудки для зимової риболовлі. Крига під їх кроком ясніє кришталем, А перегар пахне як ладан Подивись, на їхніх обличчях — Дороги до неба, А в кишенях — срібні гачки. На них вони чіпляють Земні меридіани, Молитви та гнійних хробаків. І ловлять душі риб, Які заблукали У сільському озері.   * * *   У травневих ночах, Хмільних дотиках, Мелькотінні облич, У вежах на прірвою Вона шукатиме— Сімейного затишку, Спокою, Визначеності ліній, Передбачуваного стабільного щастя — Лише заради того, Щоби потім Часто мріяти Про свіжі ночі… Дотики Хміль І запах конвалій.   * * *   Провісники весни — Це бито скло і купи сміття. Бачиш, зі снігу Проступають абстракціями, Скопійованими З кабінету психолога. На них потім Виростуть перші квіти, Залишаться відбитки листя, Акварелі дощів Замалюють Чиїсь сліди.   * * *   У фавелах заміських гаражів, де паркани цегляні навесні тхнуть пилюкою, бузиновим цвітом і котами, Петрович ховає старий «жигуль», закрутки і вирізки з газет. Він пережив падіння імперії, майдани і приїзд тещі, готується зустрічати світову катастрофу, споглядає далекі хмарочоси й дощі, медитує їдкими словами, поштовими горобцями шле листи в Шаолінь, Далай-ламі позичить свою куртку ігайковийключ на 9.   * * *   Прокурений сніг Товчуть машини, Дерева чорні Дряпають черево До сірої крові. Квартали, Стіни, Стежка масна. Чавкають черевики, Дзеркалять калюжі. Це — весна.   * * *   Після дощу Смакує вечір Відвар фіалок. Дим Вологий Гортає вітер. Принишк павук На гроні винограду. Звук В’язне, Час Спинився Відпочити Біля Хати.   * * *   Під мостом Патона не тече Сена. А течуть срібні привиди наших паперових вітрил, що не доплили до моря. Неплетений тобою на Купала вінок — на пісок виносить вода, разом з пляшками, випитими не нами. Хвилі валунами не біжать від мене до тебе. Лише туман лягає тобі на плече. Така любов у нас тече.   * * *   Безробітні актори роздають випадкові усмішки — квитки на свої спектаклі. У мряці кав’ярень відточують як пускати сльозу. При першій можливості тренують міміку, пластику і постільні сцени. У офісах, магазинах, салонах визбирують сюжети для драм, переймаються чуттями, і бігають вулицями у пошуках своїх режисерів.   * * *   Під п’ятизірковим небом готелей у бронзі пісків Єгипту поховані мумії дрібних фараонів. Їх ховають від часу гуттаперчеві жриці у махрових халатах, мажуть тіла їхні медом й багном із Мертвого моря. За паркананом із охороною для мумій все включено — катафалк з аеропорту, басейн з підігрівом, сім рушинків (окремо для ніг), варені риби, йогурти, фрукти, алкоголь — на вечерю й сніданок, й одноразові капці для сауни. Тіла мумій, заслинені потом, напхають харчами і втомою, обваляють в піску, підсушать під сонцем, процедури пропишуть, як каже Амон й прейскуранти. Клеопатра місцева, обколота компліментами й ботоксом, пахне морем, смертю, і кремом з лаванди, розкаже, що у тому сенс життя фараонів, щоби відпочити від нього, не поспішати нікуди, не робити нічого, не думати ніц — горілиць валятися у номері, у стінах однакових й прісних, на яких не повісиш ніколи *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/sergiy_taran/virshi/