Платон Воронько Чого ти так давно мовчиш... Чого ти так давно мовчиш, Сага ворсклянська комишана?.. Ні, ти кричиш мені, кричиш, Моя вербова і вільшана. Я чую голос рідний твій,– То голос матері моєї. Щодня спішу, аж рвуться шлеї, А часу горнеться сувій Все не до тебе, а від тебе. Прошу твоєї хвилі, неба І зірки в течії живій. Бо то ж моя зоря єдина, Моя щаслива і ясна, Сага лозова, тополина І при тобі земля родинна, Де не кінчається весна. *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/platon_voronko/chogo_ti_tak_davno_movchish.../