Петро Гнида Павло Федюк у жовтні 2004 року я підіймався вулицею крушельницької у спілку письменників на дворі стояла чудова осінь і листя мов сліпі руді кошенята із - за штахет парку франка лягали під стоптані черевики на зустріч з тамтого боку притулившись до стін йшов пожовтілий мов привид павло федюк він злегка ніби знімаючи капелюха кивнув я перейшов наче у брід вулицю соломії крушельницької і вже разом спускались вниз а за якусь мить ми сиділи в одній із смердючих ще радянських котрих майже не позосталось у місті забігайлівок і цмудлили горілку точніше цмудлив павло васильович я лише принюхувався чи то до пожовтілих чи давно відцвілих розмальованих цитрин а павло васильович усе розповідав про нездійсненні плани на майбутнє про те що після смерті йому довелося б працювати іще неповних сто років аби видати усе гамузом написане за життя десь шуміли захмелілі відвідувачі скаржились замурзані офіціантки на негречних клієнтів а він все літав у густих наче сигаретний дим хмаровиськах високо здіймаючись після кожного піднятого келиха і ось я тепер гадаю що через якихось сто років людство справді матиме врешті нагоду перечитати його усього такого яким не знало чи не хотіло знати за життя *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/petro_gnida/pavlo_fedyuk/