Олена Теліга Подорожній Ти — тiльки випадковий подорожнiй На запашнiм, заквiтчанiм шляху. Л.Могилянська I Вiдпочинеш i пiдеш знову. Що ж, заходь до мойого дому, Щоб вином моїм рубiновим Затопити дорожню втому. Гостре щастя, раптовним блиском Мою душу до дна пропалить: Не чужий ти, а свiй i близький, Це ж на тебе я так чекала. В день звичайний розквiтне свято, Мов бузок запашний у сiчнi, I кохання, легке й крилате, Я запрагну змiнить у вiчнiсть. Ти вiдходиш вже? Що ж, не плачу. Не сумуй i ти, подорожнiй. Хтось незнаний нам шлях призначив I покинуть його не можна. Бiль зламаю, а сльози витру. В зимну нiч, на твої дороги Тiльки смiх мiй весняним вiтром Буде бiгти — тобi навздогiн. II Догоряє, попелiє дивне щастя… Зажурився день — замрiяний i млистий, А думки мої, надхненнi та квiтчастi, Опадають вересневим, жовтим листям… Ось пiшов собi звичайний подорожнiй. Бiльш нiчого. Новiть плакати не смiю. Тiльки в душу, безборонну i порожню, Сум летить непереможним, чорним змiєм. Прийдуть люди — не чужi, не випадковi, — Буду жити i смiятися, як досi, Хоч життя мого весняну, свiтлу повiнь Надпила, у перший раз, — холодна осiнь. III Ох, чому ж це серце б´ється молотом, А уста мої — розквiтла китиця? I чому це полум´ям i золотом Кожна рiч в моїй кiмнатi свiтиться? Повернувся, хоч тебе й не кликала. А слiдом весна моя заблукана. I згоряють у вогнi великому Всi закони, що були розлукою. Знову осiнь утiкає злякано Пiд травневою рясною зливою: Перший раз сьогоднi я заплакала, Не смiюся, бо така щаслива я. Залишайся. Щастя вип´ю келихом, Однаково, чи своє, чи вкрадене. Буде шлях тобi без мене скелистим, А життя моє без тебе — зрадою. *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/olena_teliga/podorozhniy/