Лілія Войтків Із циклу «Загублені значення» *** спочатку нас кривдило сонце висушувало шкіру і робило хоч чимось схожими ми калічили уста об вишні ще не початої любові дозволь мені вплітати айстри в твої ребра і намисто наших пальців вже ніколи не розірветься смутком дозволь мені тебе відшукати серед загублених значень найпрекрасніших слів і повторювати як мантру всесвіту дозволь мені тебе безкінечно повторювати   *** я настільки в тебе не вірила що рани на руках почали заживати ти перестав відчувати залізність цвяхів дерево твого хреста раптом заплодоносило я жадно зривала кожне яблуко і з´їла їх ще до того як змій доповз до мого серця тепер будь-яке моє прохання стане пилюкою на твоєму нігті але дозволь мені зраджений друже знайти в собі силу вирвати з рук адама останнє яблуко дозволь мені грішній амінь.   *** ти перестанеш згортатися в клубочок коли я захочу побачити тебе ближче ти перестанеш мене колоти бо несу я до тебе тільки світло у скронях іноді треба більше триматись за руки іноді треба більше сміятися без причини бо що є твоя свобода якщо немає з ким її розділити я маю на увазі лиш те що той хто створив ці слова створив і нас з тобою тому ти мусиш мені вірити   *** коли бджола розхитувала соняшник ти запитав у мене хто поцупив мелодію кроків кішки а мені нічим було і говорити нічим було і слухати коли відкрили очі на правду мені нічим було і дивитися так само як після зварювання залишається мерехтіння ілюзій коли ти до мене пригорнувся мені було чим відчути я й досі відчуваю що мені немає чим сказати немає чим послухати і побачити бджолу що розхитує соняшник яскравий як наші душі   *** після того як я навчилась сміятися люди показали що плакати теж треба вміти тому не чекай від мене більшого ніж відданість бо я не знаю антоніма до цього слова бо тоді я не прокинусь одного ранку з усвідомленням що не люблю тебе коли ти простягнеш до мене руки їм стане тепло у відповідь коли ти простягнеш до мене губи їм стане тепло у відповідь коли ти простягнеш до мене душу їй стане щасливо після того як я навчилась сміятися люди показали що плакати теж треба вміти але нині я знаю що десь в цьому світі є маленька душа що складає ідеальний пазл з моєю то хай нам буде світло *** коли ти вриваєшся під мої нігті лишай за собою хоч цукор і трубочку щоб можна було і на рану насипати і на ранок залишити особливо на ранок залишити ти знаєш мене краще ніж інші краще ніж я й коли білий демон у ніс залоскоче ти перестаєш знати тоді ти уже відчуваєш що навіть в мовчання є свій тембр і темп а головне є тональність і після кількох годин такого дотику разом ми віра ти завжди невчасно приходиш я завжди невчасно йду але кожен крок від тебе стає все важчим і я розумію що як би я не йшла як би я не розганялася мій шлях моя дорога та що-небудь завжди приводить до тебе і одного разу я залишусь *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/liliya_voytkiv/iz_tsiklu_zagubleni_znachennya/