Арсеній Троян Забрали в консерваторію Я якось їду в маршрутці, куняю. Моя зупинка так далеко, надворі так спекотно, очі закриваються, але заснути не дають дивні звуки, які лунають у салоні, — то маршрутчик, радісно відблискуючи золотими зубами на сонці, вмикає і додає гучності своєму шансону. «Опача, опача», — радіє водій, «зона, мусора, лебедь на пруду, мусора, зона», — долучається до нього шансон. «От що ви ставите, що ви ставите? — обурюється ветеран, який стоїть у проході, весь у медалях, такий красівий. — От раніше була музика, ото була музика! Кобзон, Лещенко, гармоніст на виборах! Ото була музика! А ще на виборах наливали пиво! Гарна була музика!». Мені на все це пох. Дістаю навушники, вмикаю плеєр. Тут у мене шикарна колекція якісної музики, композицій з такими назвами: тіжолий рок, новий клубний хіт супер супер, нью трек, ну це ваще песняк, репчік про пацанов, крутотень неопісуєма. У навушниках лунають бумкаючі ритми, ветеран обурюється і трясе костуром, водій, забувши про кермо, плескає в долоні, пасажири хитають головами в такт і б’ються лобами об скло, усім весело, нічого нового, середньостатистичний понеділок, аж раптом на дорозі маршрутки стає БТР. З нього злазять люди у формі, але замість зброї тримають музичні інструменти. У салон заходить Вівальді, у повних обладунках, з кевларом, розгрузкою і новою скрипкою з коліматорним прицілом. — Здарова, бандіти, — привітався Вівальді. — Що ви тут, музику слухаєте? Маршрутка принишкла. — Ну от, — продовжив Вівальді. — Я от перевертався в труні і подумав: ну, мля, скільки це триватиме? Скільки ви ще тупітимете, слухаючи весь цей непотріб? Шансон, рускій реп, Алла Кудлай, тьху, — він акуратно сплюнув. — Це просто триндець, товаріщі. Нє, ну одне діло слухати так, сиди і слухай, ну нахєра ти його в громадському транспорті вмикаєш? Або ще одне бісить: такий виліз з могили, обтрусився, хочеш посидіти на природі, відпочити на тиші, нє, білн, приїжджають якісь мудаки на жигулях, вмикають реп про пацанов на повну, ще й двері у салоні відкривають! Чесно кажучи, Вівальді в шоці! — Ізвінітє, а ви хто такий? — раптом осмілів маршрутчик. — Хто? — розреготався Вівальді. — Ну ви, блін, дайотє. Пройдьомтє з нами, дізнаєтесь! — Куди? — перелякався маршрутчик, боязко дивлячись на військову форму. — Як куди? — обурився Вівальді. — З нами! У країні зараз складні часи, несмак наступає на нашу неньку, бракує людей на передовій, тобто в консерваторіях. От ти, — тицьнув у мене скрипкою Вівальді, — ти сидиш і слухаєш бред. Чому ти досі не в консерваторії? — Я, я, — забелькотів я. — У мене плоскостопіє. І слуху немає. — Нічого, — заспокоїв Вівальді. — Будеш нотні записи перегортати, подавати інструменти, копати в оркестровій ямі. Для цього багато розуму не треба. Отож, зараз усі встали і кроком руш! І дійсно — нас усіх зняли з маршрутки і забрали в консерваторію. На БТРі відвезли в одну із консерваторій на території покинутого піонерського табору, де ми почали опанувати ази музичного смаку. Я щодень учив ноти і мав їх кожні дві години розповідати днювальному, вивчав конструкцію віолончелі, слухав лекції про Бароко, фарбував забори. Потім навчився і став здоровий, як пельмень. От зараз сиджу, чищу смичком туалети і мрію про те, що колись я бачитиму Вівальді, БТРи і військових лише в кіно. *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/arseniy_troyan/zabrali_v_konservatoriyu/