Електронна бібліотека/Проза

"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

ПОШТАМЕНТАЛЬНИЙ РОМАН

У мейлах та есемесках,
з передмовою та післямовою
1. МИРОСЛАВ ДОЧИНЕЦЬ (МУКАЧЕВО)

2. ДАРА КОРНІЙ (ЛЬВІВ)

3. ОЛЕКСАНДР СМИК (ТЕРНОПІЛЬ)

4. ЯНА ДУБИНЯНСЬКА (КИЇВ)

5. ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО (КИЇВ)

6. ПЕТРО ДОМАХА (ПОЛТАВА)

7. МАРИНА ГРИМИЧ (ТОРОНТО)

8. ІГОР ЖУК (КИЇВ)

9. ГАЛИНА ВДОВИЧЕНКО (ЛЬВІВ)

10. ДМИТРО СТЕЛЬМАХ (ІРПІНЬ)

11. АННА БАГРЯНА (СКОП’Є, МАКЕДОНІЯ)

12. ТЕТЯНА МЕЛЬНИК (БОНН) та ДАНІЕЛА РУДИК (ВАРШАВА)

13. АНДРІЙ НЕДЗЕЛЬНИЦЬКИЙ (КИЇВ)

14. ОЛЕКСАНДР ГАВРОШ (УЖГОРОД)

15. ЛЮДМИЛА ГРОМОВА (КАЛИНІВКА, ВІННИЧИНА)

16. МІЛА ІВАНЦОВА (КИЇВ)

17. ОЛЕСЬ БАРЛІГ (ЗАПОРІЖЖЯ)

18. ВІТАЛІЙ КЛИМЧУК та ВІКТОРІЯ ГОРБУНОВА (ЖИТОМИР)

19. ІРИНА МАДРИГА (СВАЛЯВА)

20. ІРИСЯ ЛИКОВИЧ (ВІДЕНЬ)

21. СТЕПАН ПРОЦЮК (ІВАНО-ФРАНКІВСЬК)

22. СВІТЛАНА ЗАГОТОВА (ДОНЕЦЬК)

23. ОЛЕГ ШИНКАРЕНКО (КИЇВ)

24. АННИЧКА КОРОЛИШИН (ІВАНО-ФРАНКІВСЬК)

25. ІРИНА МАЦКО (ТЕРНОПІЛЬ)

26. НІНА ДАЦЕНКО (КИЇВ)

27. ЄВГЕН ПОЛОЖІЙ (СУМИ)

28. ЛЕСЯ ВОРОНИНА (КИЇВ)

29. ІРЕН РОЗДОБУДЬКО (КИЇВ)


Передмова

Гуртом, звичайно, і батька легше бити. А от писати разом - це вже якесь літературне хуліганство і навіть певного роду збочення:). Але ми спробували. Перед Новим роком усе можна. Ще й узяли до гурту початківців, які не мають наразі жодної виданої книжки. І вийшов у нас текст, зібраний з різних листів та повідомлень, які тримаються купи, як випадкові сусіди у торбі дивного листоноші…

У цьому ризикованому експерименті взяв участь тридцять один автор з різних куточків України та з-за кордону. І читати це спільне творіння можна хоч цілком, хоч частинками, з середини чи з кінця. Хоча б один з тих листів призначається особисто для Вас…



1.

Полонина Руна. Закарпаття


@

...Хто зна чи й згадав би я оту нашу мандрівку, якби не знайшов у книзі, яку ти мені колись подарувала, між сторінками засохлу центорію. Не знаю як тобі, але мені по тому більше ніколи не траплялося в житті білих доріг.

Пригадуєш, ми йшли все вгору та вгору, спираючись на відполіровані дощами жердини огорож. Інколи зі стовпця поглядав на нас гострооким і незалежним поглядом півень, і ти боязко обминала той кілок. Дерев’яні будиночки підгірського села стояли так близько один до одного, що сусіди могли б цокатися з вікон келихами. Як у напівсні, дзвеніли десь коси невидимих косарів. А над церквою, що залишалася позаду, завис білий дим голубів.
Село обривалося ожинником. Біля крайньої хати ми сіли на скрипучу лавку. Я дістав термос, але він був уже порожнім. Очевидно, з вікна за нами зорили хитрі жваві оченята, бо тої ж миті, як я в задумі скапував рештки чаю в шкаралупу яйця при дорозі, на вулицю вистрибнуло хлоп’я з глеком, ледве не більшим за нього. Щербаті вінця глечика пахли малиною, це потім і ти потвердила. А вода... буває так, що вода, подібно до рідкісних пахощів, несподівано відтворює в пам’яті давно забуту картину. Поки я пив, заплющивши очі, згадалося, як ми в інтернаті годували ведмедицю Машу. Її подарували школі ще ведмежатком лісники, і вона дорослішала разом з нами, обганяючи хлоп’ят і дівчаток зростом. Найбільше, пам’ятається, нас розважало те, як Маша розгортала цукерки – в хід ішли і кігті, і зуби, і чорна пігулка носа. Але цукерки ми любили теж, а їх було немилосердно мало. Тому до клітки частіше летіли підробки – обгорнуті камінці. Маша невтомно сопіла над кожним „гостинцем”, і коли нарешті виявляла обман, починала сумно чухати себе за вухом. А ми дружно втішалися...
Я дивився, як голуба живинка б’ється на твоїй скроні, коли ти припала губами до глека.
– Отакою водою досить губи змочити і можна йти далі, знаючи, що вже не помреш, – сказала ти, пригортаючи до грудей жбан, наче невміла мати першу дитину.
– Та що там, – по-дорослому озвався хлопчик.
– У нас повен колодязь. Нікому й пити. Федьо в армії, мама в своєму клубі до вечора, а няньо десь у Казахстані ізслизся. Найшов якусь собі там.
Хлоп’ячу сорочку відтягувала донизу строката шеренга значків – напевно, туристи і відпочиваючі нагороджували його за смачнющу воду. В нас не було чим поповнити його колекцію. Я видобув з рюкзака баночку згущеного молока і протягнув хлопчикові.
– Не треба, – махнув він рукою, оглядаючи свої босі ноженята. – У нас корова є.
– Це до чаю, – сказав я.
– Ми чай не п’ємо, – ляснув ґедзя на коліні.
– Тоді з водою.
– Таке скажете – з водою, – розгублено глянув спочатку на мене, а потім на тебе.
Ми запитали, як дістатися до санаторію “Солоний мочар”.
– А ось білою дорогою. Підете до старої каплиці, потім на ліву руку звором. А там радіо почуєте.
Через хвилину я оглянувся. Хлопчини вже не було. Бляшанки з молоком, яку я поклав на лавицю, теж.
Мені ще ніколи не

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Партнери