Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Літературний дайджест

16.09.2019|14:07|"День"

Степан Процюк. Геній із замерзлим серцем

Французькі критики писали про Поля Верлена як поета з «мозком генія і серцем свині». У будь-якому разі у Верлена не було нещастя народитися на світанку тоталітарної держави. Павло Тичина (1891-1967 рр.), молодий церковний хорист і семінарист, міг би стати одним із найвидатніших світових поетів ХХ сторіччя.

Не судилося… Потужний початок із найтоншими відчуттями не лише космічних завихрень, але і шепоту нічної зірки над сільською стріхою, дивовижне  і свіже словоплетиво стосунків-павутинок людських душ і передчуття моторошних катаклізмів ХХ сторіччя: «Не вітер- буря! Трощить, ламає, з землі вириває…»

Він приніс у тогочасну українську літературу, що була переповнена обмеженим народницьким ентузіазмом і культом страждання, велику радість. Передчуття щастя, магнетичних перетворень дійсності, дитинного життєлюбства і торжества незаплямованого серця переповнює всі його «Сонячні кларнети» – одну із найбільш знакових збірок не лише української, але і тогочасної літератури світу:  

Прокинувсь я – і я вже Ти:   

Над мною, підо мною

Горять світи, біжать світи 

Музичною рікою.

Його творчий геній пророкує нову античну добу, засновану на тонкому мереживі добра і краси: «і пітьми творчої хітон, і благовісні руки».

Поет – переважно не лицар і не воїн. Те, на що він здатний, він робить без нагадувань. Те, чого він жахається або до чого відчуває непереборну огиду, він не робитиме  хіба що ціною синдрому Галілея, тобто позірної, про людське око втрати честі.

Попри безліч публікацій про Тичину, від знакових (як-от Василя Стуса) до талановитих, посередніх або ніяких, лише окремі автори насправді хотіли знати, що творилося – за життя!- на серці цього сановитого півмертвого колишнього генія, якому розтоптували душу і який  займався саморозтоптуванням свого таланту.

Які вівісекції страху із соромом він пережив безсонними ночами? Чому боявся  до 1939 року одружуватися? Може, відчував втрату здатності любити?  Чи справді Сталін замінив йому, колись такому по-тонкому релігійному семінаристу (перша його збірка була не «Сонячні кларнети», а «Панахидні співи», що цікава передовсім своєю назвою) християнську віру? Звідки ці напливи хворобливого сну на його безкровному півстаречому обличчі, яке багато хто із розумних людей далі сприймав як делікатне обличчя поета?

Голова Верховної Ради УРСР. Міністр освіти УРСР. Директор інституту літератури УРСР. Зрозуміло, що перший поет-академік. Неприязнь школярів до його фальшивих віршів, які були чудовим матеріалом для літературних пародій. Як  душа поета витримала цю тоталітарну наругу над собою і своїм талантом?  Та й чи витримала?  

«Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась», – сказав про Тичину Євген Маланюк. Він спершу співав осанни молодому сонячному генію, але потім одним із перших побачив його незворотне переродження…

Щоправда, все було  ще складніше, ще важче, ще трагічніше… Тичина все бачив і розумів. Але він не був лицарем. Ще у 20-их роках, передчуваючи тонкий глум над його талантом, писав: «Та де ж той серп нам, молот і лани? Рабіндранате-голубе, од достоєвщини звільни…»

Тоді ще лише окремі знали, що рукописи горять і поетів розстрілюють.  Коли Тичина це зрозумів – застиг, як мумія, як самопародія, у гримасі страшного зачудування...  Остаточний душевний саморозстріл відбувся, напевно, разом зі збіркою «Партія веде», з його  вішальницьким оптимізмом-1933: «оживляєм гори, води, вибудовуєм заводи, ростемо ж ми, гей!».

Почав підписувати приватні листи «Осяяний сонцем Леніна і Сталіна Павло Тичина». Мав не лише високі державні нагороди чи одні із найвищих посад. Справляв враження людини із калічним, замерзлим серцем. Засинав на засіданні найрізноманітніших президій, мовби його  підсвідоме справжнє єство відгороджувало від постійного споглядання безглуздя радянської дійсності.

Коли Павло Тичина,  старий муміфікований відголосок колишнього хисту, почув слова Маланюка про нього, він,  на диво, не образився, а виронив: 

- Він єдиний сказав про мене правду.

Павло Тичина не повірив у десталінізацію. А може, його підсвідомий страх перейшов  будь-які розумні межі і він думав, до прикладу, що викриття культу Сталіна є варварським розіграшем?

А потім поволі, через мовчання, через втечі у найрізноманітніші вежі зі слонової кістки, зокрема через вивчення самотужки кількох іноземних мов, відтак переклади з них, через сум′яття і відмирання, через трагедію тичинівського серця, що явила світові взірцевий приклад прижиттєвого переродження таланту у тоталітарній дійсності, поета Павла Тичини не стало, хоча сановна людина – Павло Григорович Тичина існувала ще довго...

Він помер 16 вересня 1967 року. Його смерть стала, попри всі парадокси, початком відродження  справжнього Божого дару поета, який  світить нам з українських небес незабутнім,  розщепленим на кілька кольорів Місяцем…

Степан Процюк



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери