Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень

Літературний дайджест

15.01.2018|18:54|"День"

Три книжки січня

Добірка книжок, у яких неможливе стає можливим.

Новий рік, Різдво, Маланка. У зазвичай холодному січні дуже багато теплих і світлих свят. Саме цього місяця, мені здається, більшість із нас проводить чимало вечорів у родинному колі. А ще січень ідеально підходить для того, аби піти в гості, зліпити сніговика чи погратися в сніжки (сподіваюсь, природа таки подарує нам цю можливість). Ну й, звісно, щоб почитати. Для цього місяця раджу три книжки, які вразять вас чи змусять задуматися, але точно не залишать байдужими.

КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ

Усіх нас ваблять зорі. Інколи ми підводимо голову і милуємося цими блискучими цятками в небі. А коли падає зірка, загадуємо бажання й щиро віримо, що воно здійсниться. І, мабуть, немає нікого, хто не хотів би підібрати зірку, що впала. Закохані юнаки обіцяють її в подарунок дівчатам. Звісно, зірку ніхто не приносить, але часто це не відіграє вже жодної ролі, бо залицяння переросли у стосунки або зійшли нанівець.

Трістран Торн обіцяє зірку коханій Вікторії. Та підсміюється з незграбного юнака, але обіцяє вийти заміж, якщо закоханий виконає обіцянку. І Трістран наважується на нечуваний крок — подається в пошуки за межі звичайного англійського села Стіна у зачарований світ...

Зрештою, хлопець знаходить Зірку, яка виявляється не просто шматком блискучого каменю, а прекрасною дівчиною. Вона ненавидить Трістрана, що зробив із неї полонянку. Хоч якраз тоді за нею полюють значно могутніші вороги — одна з найнебезпечніших чаклунок і спадкоємці трону Штормгольда...

Чим закінчаться пригоди Трістрана та Зірки, я не розповідатиму. Підкажу лише, що все буде добре. Бо «Зоряний пил» Ніла Ґеймана — це прекрасна казка для дорослих. Попри легкість, книжка розповідає також про перемогу над собою, про налагодження взаємин з усіма, хто трапляється на життєвому шляху. Вона надихає хоча б іноді вийти за межі зони комфорту і зрозуміти, що світ не обмежується порогом будинку, вулицею чи містом, він значно ширший та розмаїтіший.

РУМУНІЯ КРІЗЬ МІКРОСКОП

Зграї бездомних собак на вулицях, здатні загризти людину; сірі коробки будинків з тонкими стінами і переляканими мешканцями; віка трун, притулені біля дверей на поверсі, що свідчать про прощання з покійником; Народний дім мало не на півміста. Таким побачила Бухарест польська репортерка Малґожата Реймер. Вона написала низку репортажів про Румунію, більшість із них — про країну часів Чаушеску.

Малґожата Реймер спілкувалася з нащадками «ворогів народу», котрі розповідали про репресії, що їх зазнали батьки. Чаушеску — Батько Нації, Геній Карпат, Головний Планувальник (і це неповний перелік його титулів) — навіть запровадив закон про заборону абортів жінкам, які молодші від 40 років і не народили чотирьох дітей (згодом вік зросте до 45, а кількість малюків — до п’яти). Переривання вагітності здійснюються підпільним шляхом, жінки гинуть від зараження крові, а тим, у кого кровотеча, не надають допомогу, допоки не «здадуть» того, хто скоїв злочин.

Зрештою, у країні спалахнула революція, Чаушеску вбито. Та чи зробили румуни належні висновки? Малґожата Реймер намагається своїми репортажами відповісти на ці запитання. Читати їх важко, вони вражають, шокують, викликають обурення й огиду. Але я раджу цю книжку, щоб ми пам’ятали: диктатура жодній країні не принесла миру і блага, вона скрізь перетворює людину на раба, якого можна карати за будь-що. Комунізм не має людського обличчя, це гримаса болю і жаху. Авторитаризм — це те, чого ми не маємо допустити за будь-яку ціну.

ЩО Б ВИ ЗРОБИЛИ, ЯКБИ ЖИЛИ ВІЧНО?

Том Азар — старий. Ба навіть дуже старий. Йому — понад 400, хоч на вигляд — хіба що 40. Чоловік має анагерію — здатність організму, яка уповільнює старіння в кількадесят разів. Том грав на одній сцені з Шекспіром, обідав за сусіднім столиком із Чарлі Чапліним. Проте чи Том щасливий? Крім цих спогадів, у його голові живуть інші: як маму втопили за звинуваченням у відьомстві через його нестаріння або як померла від чуми кохана дружина Роуз.

Він і сам мусить усе життя переїжджати з місця на місце, щоб не викликати підозр. Одного дня Том потрапляє в організацію «Альбатрос», яка піклується про довгожителів. Її засновник, майже тисячолітній Гендріх, встановлює перед Томом чіткі правила: нікому не розповідати про свою особливість і під страхом смерті забороняє закохуватися. Чи справді Гендріх так щиро дбає про подібних до себе? Чи сам становить для них загрозу?

Авторові, Метту Хейґу, вдалося написати захопливий роман про людину, котра прожила чотири сотні років. Він показав, як за цей час змінився світ і як не змінилися люди. І хоч би скільки ми зробили винаходів, любов, дружба і турбота про ближнього — це те, що поза часом і державними устроями. У вуста головного героя письменник вкладає прості слова, про які часом забуваємо: «Така вже природа: не можна щось пережити вперше ще раз. (...) І це нормально. Історія — це вулиця з одностороннім рухом, і ти йдеш нею вперед. І не треба постійно вдивлятися, що там попереду, — просто дивися навколо і будь щасливий там, де ти є».+

«Як зупинити час» — книжка, яку складно відкласти, навіть коли за вікном — глибока січнева ніч. Раджу прочитати. А ще — подумати: а що зробили б ви, якби жили вічно.

Анастасія ФЕДЧЕНКО



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери