Re: цензії

21.01.2022|Сергій Ковалевський
Руді Мартін і його детектив Маттеус
21.01.2022|Надія Гаврилюк
Пташиним криком полечу
20.01.2022|Роксолана Жаркова, літературознавиця
Голосами з далеких доріг: французький роман про Україну
18.01.2022|Ніна Головченко
Пам‘яті Вікторії Рутковської
13.01.2022|Ігор Зіньчук
Життя заради України
08.01.2022|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Пірнання в мореокеання дум
07.01.2022|Захарі Іванов, голова Асоціації письменників Південносхідної Європи та Асоціації софійських письменників (Софія, Болгарія)
Маг напівтонів
Все, що було і чого не було, або Сповідь ґедоніста
05.01.2022|Валентина Семеняк
У лабораторії матриці Слова Володимира Кравчука
Селфі з містом
Головна\Авторська колонка\Про буфет і Грицака

Авторська колонка

Про буфет і Грицака

…Історія з цією книжкою цікава. Якось розповім. Хоча ні, зараз. Я мешкав тоді на вулиці Блюхера, і Цибулько лише через саму її назву надсилав мені листівки з Нью-Йорка. Жадан писав з Берліна, але про інше. Та й листування з ним Іздрик вже видрукував у своєму «Четвергу», тому краще про Львів у вівторок.

Там і тоді я вже був розумніший і замешкав на вулиці Руській, де у вікні вивішували свіже число «Пост-Поступу», а ми з Кривенком і Павлівим, сидячи у підвалі й вигадуючи нове, про це навіть не знали. І треба було мені йти модерувати виступ Юрка (не Луцького), а буфета поблизу не було. Аж раптом гульк, як-то кажуть, пригода. Тобто випадковий перехожий, якому по дорозі, з яким ще й  розговорились про цього самого Андруховича. Та й про Жадана теж. Ну, й Кривенка з Блюхером пом’янули. Історія!

Тобто істориком виявився дядько, тому де буфет, звісно, знав. Так ми з Ярославом Грицаком і познайомилися, що є факт. Зафіксований, кажуть, на фото, бо одна поетка з того боку вулиці, яка назвала моїм іменем не дитину, а свою книжку, кляцнула нас, але підійти не наважилася. Щоб не отримати, як Забужко в Юрка (не Андруховича) кляпсу по дупці. Щоправда, на тому фото чомусь виявився ІБТ з дитиною, але це вже таке. Книжка поетки он-о взагалі називалася «Моя бабуся спала з Саган», а ви кажете.

Словом, за знайомство, пане Стецько! Той теж був неабиякий Ярослав.

Усе це до того, що коли Ярослава (не Стецько) зібралася подарувати мені книжку Грицака, то відразу ж подумалося – о, це та ще історія! Буфет зачекає, треба модерувати. А то згадаємо, що вона - Сорока, і треба буде у Тернополі виходити, де той журнал «Сова» видавав, а туди вже ніякий Цибулько не напише «Ігоре, тут треба санітарної машини», як було на виступі Назара Гончара. Отже, не боги, напишемо й самі.

Історія, панове, у викладі чи то вашого нескромного зоїла, а чи у книжці Грицака, существо, як той казав, насекомое. Один проти другого, як тесля супротив столяра – тьху, і більш нічого. Тобто ніякої різниці – кожен пише про Каштанку, як він хоче, а читати, шановні, усім вам. Причому по-різному. Хтось знає про козацькі шаровари, а хтось їх носив, як Гончар у «ЛуГоСад»і. Тому краще попередити, хто і що перед вами, як було за знайомства з вищезгаданим дядьком.

Історія, кажуть, не знає умовного способу. Чи не терпить. Так й як можна витерпіти модальну форму, що функціонує і як кондиціоналіс, і як кон´юнктив. Юрко його знає (не Шевельов). Тому уявляти, що було, якби все повернулося інакше, і командарма звали б не Блюхер, а Якир, Забужко б не дружила з Юрком (не Луцьким), буфет був би не у Львові, де «БуБаБу», а «ЛуГоСад» не у Харкові (виступав)… Ні, думати про це ми не будемо. Інакше сльози, як при кон´юнктивіті.

Краще триста крапель валер’янки, і нумо Грицака читати, як кажуть у Нью-Йорку. Чи в Тернополі? Але точно не в Харкові – там уже все перейменували, нікуди писати. Тому, ви праві – читання! А то знову, скажуть, писав до вечора, а читати, як Стус (не Василь) жартував, особливо нема про що.

У Грицака, без жартів, гарна книжка вийшла. Справжня історія, а не Блюхер.

Колись прочитаю і про все розкажу. 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери